XVIII век в истории мысли не случайно называют эпохой Просвещения: научное знание, ранее бышее достоянием узкого круга ученых, теперь начало распространяться вширь, выходя за пределы университетов и лабораторий в светские салоны Парижа и Лондона, становясь предметом обсуждения среди литераторов, популярно излагающих последние достижения науки и философии. Уверенность в мощи человеческого разума, в его безграничных возможностях, в прогрессе наук, создающем условия для экономического и социального блягоденствия, - вот пафос эпохи Просвещения.
Рубежом нашего времени и древности является рождение Иисуса Христа, следовательно, нас разделяют 2 тысячелетия.
Формирование русского, украинского и белорусского народов.
вторая половина XV-XVII веков.
Между реками Западной Двиной и Вислой жили литовские племена, которые объединились в Великое княжество Литовское для того, чтобы обороняться от немецких рыцарей. Оно образовалось в середине XIII века и ко второй половине XIV века при князе Гедимине достигло огромного размера. Под властью Великого княжества Литовского ( в связи с монголо – татарским игом) оказались земли бывшего Киевского государства, в которых складывались и развивались украинская и белорусская народности, а также Западная Русь со Смоленском.
Государственным языком Великого княжества Литовского был русский, законы были также взяты из Древней Руси. Литовские феодалы старались подавить самостоятельность русских, украинских и белорусских земель.
К концу XV века происходит объединение русских земель в единое государство. Этому способствовало усиление верховной власти и возросшее общение между русскими землями. Объединение страны необходимо было для борьбы с внешними врагами. Этот процесс занял почти два с половиной столетия. Постепенно на основе прежней древнерусской народности оформились три новых народа – русский (или великорусский), украинский и белорусский. У них было общее происхождение, много общего в языке и культуре, но у каждого были и свои особенности.
Лідером індепендентів стає Олівер Кромвель (1599-1658).Кромвель народився в сім'ї небагатого землевласника й отримав суворе пуританське виховання. Він закінчив міську школу, вивчав право в Лондоні і там одружився з дочкою багатого купця. Повернувшись додому, Кромвель став зразковим господарем, поважною й відомою людиною. Його обрали спочатку до Короткого, а згодом - і до Довгого парламенту.<span>
З початком громадянської війни Кромвель вступив до парламентського війська. Із своїх земляків він набрав загін кавалеристів. Але перша ж поразка показала, що цих незграбних людей, учорашніх селян, важко назвати справжніми солдатами. Кромвель розумів: для перемоги над королем потрібне зовсім інше військо — згуртоване й дієздатне. Він сформував загони з відважних і чесних пуритан, сам навчав їх військової справи, Кромвель особисто турбувався, щоб усі солдати були добре вдягнені, взуті та ситі; встановив залізну дисципліну. Він пішов на нечуваний для того часу крок — призначав на офіцерські посади ну дворян, а хоробрих і здібних простолюдинів.</span><span>
Найжахливіше враження на королівське військо справляло те, що перед початком битви солдати Кромвеля голосно співали релігійних псалмів. Грізний хор з двох тисяч чоловічих голосів приводив противника у трепет. За простий, але надійний металевий обладунок солдатів Кромвеля прозвали «залізнобокими».
Кромвель створив армію нового зразка — боєздатну, організовану, натхненну ідеалами свободи й справедливості. Це було перше в історії Англії регулярне військо. Воно почало перемагати кавалерів. 14 червня 1645 р. солдати Кромвеля знищили основні сили королівського війська в битві біля Нейзбі. Перевдягнений слугою Карл утік на північ і там здався в полон шотландцям. До рук парламенту потрапило королівське листування — документи, де Карл заявляв про свою готовність прийняти іноземну допомогу. їх обнародування викликало в Лондоні вибух обурення: сам король виявився зрадником свого народу!</span><span>
За велику суму шотландці видали Карла англійському парламенту. Військові дії тимчасово припинились. Перша громадянська війна закінчилась. Однак спокій не настав: конче загострилася політична боротьба між пресвітеріанами та індепендентами. В її перебігу виникла партія левелерів (урівнювачів).</span><span>
</span>
