Різдво-пора свята, та страв. Я дуже люблю Різдво. Ще з самого дитинства бабуся готує кутю, яка смакує кожному хто потрапляє за наш стіл. З ранку ми з друзями йдемо колядувати. Співаємо пісні, танцюємо. А за це, нам дають смачнющі цукерки. Ось і вечір. Вся наша друхня родина сідає святкувати Різдво. Стіл прикрашен калиною та кутею. Салати різні види мьса, все це бабуся з мамою готували ще зрання. І ось ми всіх вітаємо, співаємо пісні. Куштуємо узвар
Яким Сомко походив з переяславських міщан, був рідним братом першої дружини Богдана Хмельницького. Козацькі літописи подають Сомка як людину великої вроди й розуму. У часи визвольної боротьби проти Польщі Сомко став прилуцьким полковником. Коли ж помер Богдан Хмельницький, а булава не втрималася ні в руках Виговського, ні Юрася, Сомко активно прагнув зібрати чорну раду (такі ради носили характер заколотів, державних переворотів, були підступними стосовно правлячого гетьмана, тому називалися чорними), бо сподівався, будучи вже наказним гетьманом, здобути булаву собі. Був Яким Сомко далеко не ідеальною людиною, не цурався, як і Брюховецький, писати доноси на своїх конкурентів царю, але перед Ніжинською радою повівся благородно і навіть погодився поступитися булавою Васюті, щоб тільки вона не потрапила в руки Брюховецькому. Та було вже надто пізно думати про єдність після затяжних міжусобиць — Іванець використав усі можливості бути вибраним. Після поразки на Ніжинській «чорній» раді Сомко просив притулку й оборони в російських представників Ромодановського й Гагіна, але ті видали його Іванцеві, який не забарився приректи в’язня до смерті. Звісно П. Куліш ідеалізує в романі образ Сомка. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він — продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!». Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: «Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!«.
У лісі дерева і пташки слухали старого дуба.От і зараз — позривав вітер жолуді, порозкидав, а листя все ж таки переможно зашуміло:
<span>— Не бешкетуй, розбишако, слухай нашого батька! Не пустимо тебе далі! Хіба ми марно виросли?
цЕ-СПОНУКАЛЬНЕ РЕЧЕННЯ</span>
Однина: Водія
Множина: Водіїв