В одній лісистій країні жив шакал на ім’я Чандарава. От якось, знемагаючи від голоду, він прибіг до міста, аби чимсь поживитися. Міські собаки помітили його й страшенно завалували, погналися за ним і почали шарпати за боки гострими зубами. Рятуючи своє життя, він, геть покусаний, забіг по дорозі в будинок фарбаря, де стояв великий чан, повний синьої фарби. Ховаючись від переслідувачів, шакал ускочив туди і зробився такий синій, що собаки його не впізнали й порозбігалися. Чан-дарава подався світ за очі і зрештою прибився до лісу. Він був не схожий сам на себе, бо ж синя фарба надала йому зовсім іншої масті. Кажуть так: Вапно і дурень, жінка й рак, як вчепляться — не відірвать, — Акула рибу проковтне — гай-гай, не випустить її. Побачивши цього дивного звіра із синьою, як у Шиви1, шиєю, всі лісові жителі — леви, тигри, пантери, вовки та інші хижаки, сповнені неймовірного страху, кинулися врозтіч, примовляючи: «Хтозна, яку штуку втне цей заброда. Краще нам забігти від нього безвісти». Недарма кажуть: Якщо не знають, ждать на що, про рід не знають і про міць, Кому довіритись і як, всяк свій талан знаходить сам. Чандарава збагнув, що вони перебувають у полоні страху, тож сказав: «О звірі, чому це ви, угледівши мене, стали розбігатися? Вам нема чого боятись! Сам Брахман2, сотворивши мене сьогодні, звелів: “Там, де звірі не мають повелителя, віднині я тебе оголошую раджею3 над усіма ними, і хай титулом твоїм буде раджа Какудрума”. От я сюди й прибув, звірі, щоб прихистити вас під покровом парасольки моєї влади. Звуть мене Какудрума, а народився я в Тримир’ї». По цих словах леви, тигри та інші тварини заволали до нього: «Повелівай, володарю!». Тоді він надав левові чину головного радника, тигра призначив постільним, пантері доручив охороняти скриню, а вовка поставив вартовим біля входу. З родичами своїми — шакалами — він навіть розмови не заводив, а просто вигнав їх у шию, от і все. У царстві було так заведено: леви та інші звірі, промишляючи полюванням, усю здобич приносили йому, а він з висоти своєї царської влади розподіляв її поміж підлеглими. Одного разу, прибувши на зібрання ради, Какудрума почув, що десь удалині страшенно завиває зграя шакалів. У нього від щастя навіть шерсть настовбурчилась, а в очах заблискотіли сльози радості. Не в змозі стриматись, він схопився і сам почав голосно вити. Здивовані звірі вмить усе второпали і засоромлено похнюпили голови. Оговтавшись, загомоніли: «Ну й обдурив же нас пройдисвіт. Це ж усього-на-всього нікчемний шакал, якого слід розшматувати!».
Джерело: http://dovidka.biz.ua/farbovaniy-shakal-chitati/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
1.я бы открыл все секреты таинственного,тёмного шкафа.2.я бы не боялась играть в подвижные игры.3.я бы не боялась совершать разные опасные трюки
Бессмертная комедия Н.В.Гоголя «Ревизор» подарила нам много незабываемых образов, актуальных и в наше время. Один из главных героев комедии - городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановский.
Глава города из него никудышный. Деятельность Антона Антоновича привела к тому, что все в городе пришло в упадок, честно не работает ни одна служба. Городничий видит, как плохо обстоят дела всюду, но предпринять что- либо совсем не желает. Судье Ляпкину-Тяпкину, указывая на беспорядок в его ведомстве, просто говорит: «Я и прежде хотел вам это заметить, но все как-то позабывал». Только весть о приезде ревизора заставила героя собрать городских чиновников и призвать их навести видимость порядка.
Те, в свою очередь, относятся к городничему уважительно, ведь с его молчаливого согласия каждый из них нарушает закон и обкрадывает казну. Свое рвение к службе чиновники высказывают только на словах и втайне побаиваются градоначальника: «Помилуйте, как можно! Слабыми силами, рвением и усердием к начальству…постараемся заслужить…»
К городским купцам Антон Антонович относится неуважительно и сурово, безжалостно обирает их. Один из купцов так говорит об этом: «Такого городничего никогда еще не было. Такие обиды чинит, что описать нельзя. Постоем совсем заморил, хоть в петлю полезай…Мы уж порядок всегда исполняем… Нет, вишь ты, ему всего этого мало! Придет в лавку и, что ни попадет, все берет…»; «…и уж, кажись, всего нанесешь, ни в чем не нуждается; нет, ему еще подавай…» Это характеризует городничего как человека жадного и алчного.
Его добродетельность проявляется только в отношении к жене и дочери. Он не оставляет их в неведении по поводу приезда ревизора и, даже сильно торопясь, пишет жене нежную и вежливую записку: «Целуя, душенька, твою ручку, остаюсь твой…»
Таким образом, городничий представляется нам «неглупым по-своему человеком», сумевшим направить все городские дела на собственное обогащение.
Заключительная сцена комедии – достойный финал деятельности градоначальника. Он предстает одураченным, глупым человеком, которого легко обвел вокруг пальца заезжий пройдоха из Петербурга. Это было таким потрясением для Антона Антоновича, что он в недоумении повторяет: «Как я – нет, как я, старый дурак? Выжил глупый баран из ума! Вот смотрите, смотрите, весь мир, все христианство, все смотрите, как одурачен городничий!»
Градоначальнику преподнесен хороший урок. Может быть, эта комедия Гоголя будет и в наше время являться напоминанием каждому чиновнику, что в его жизни может появиться вот такой же «ревизор».
Кавказ: Эпитеты- Кустарник сухой, зелёный сени, злачным стремнинам, Нищий наездник наездник, свирепом веселье, зверь молодой, Клетки железной, голодные водой, немые грамоты.Олицетворение – шумят водопады, птицы щебечут, ползают овцы, люди Гнездятся.Гиперболы- кавказ подо мною.
Обвал: эпитеты – мрачные скалы, ропщет бор,Волнистой маглы,,, вершины гор, Тяжким грохотом, упорной гнев, прошиб снега, прованый обвал, неталой грудью,Ледяной свод, Степной купец, небес жилец. Олицетворение- Шумят и пенится баллы, кричат орлы, шумной пеной.
