О д и с с е й
Брат мой, я вижу глаза твои тусклые,
Вместо доспехов меха леопарда
С негой обвили могучие мускулы.
Чувствую запах не крови, а нарда.
Сладкими винами кубок твой полнится,
Тщетно вождя ожидают в отряде.
И завивает, как деве, невольница
Черных кудрей твоих длинные пряди.
Ты отдыхаешь под светлыми кущами.
Сердце безгневно и взор твой лилеен
В час, когда дебри покрыты бегущими,
Поле — телами убитых ахеян.
Каждое утро страдания новые...
Вот — я раскрыл пред тобою одежды —
Видишь, как кровь убегает багровая?
Это не кровь, это наши надежды.
<span>вкушать покой-остаться в одиночестве</span>
Ну ты на сфоткай это стихотворение мы же не знаем
ДОБРОТА-СТРЕМЛЕНИЕ ЧЕЛОВЕКА ПОМОЧЬ ОКРУЖАЮЩИМ БЕСКОРЫСТНО. НО НЕ ВСЕ ЛЮДИ ТО ДОБРЫЕ. ОДНИ-ДОБРЫЕ И МИЛОСЕРДНЫ К ДРУГИМ , НУ А ДРУГИЕ- ПРОСТО РАВНОДУШНЫ К ЧУЖИМ БЕДАМ.ОНИ ДУМАЮТ ЛИШЬ О СЕБЕ ,РЕШАЮТ ЛИШЬ СВОИ ПРОБЛЕМЫ.ЧИСЛО ТАКИХ ЛЮДЕЙ СТАНОВИТСЯ ВСЕ БОЛЬШЕ И БОЛЬШЕ.О ТАКОМ КАЧЕСТВЕ КАК РАВНОДУШИЕ ГОВОРЯТ:"НЕТ НИЧЕГО ХУЖЕ И ОБИДНЕЙ ЧЕМ РАВНОДУШИЕ ЧЕЛОВЕКА". ЕСТЬ И ДОБРЫЕ ЛЮДИ.ОНИ УМЕЮТ ПО НАСТОЯЩЕМУ СОСТРАДАТЬ И ПЕРЕЖИВАТЬ.НО ОНИ НЕ ТОЛЬКО СОЧУВСТВУЮТ ,НО И ПОМОГАЮТ.ТАКИХ ЛЮДЕЙ СЫСКАТЬ СЛОЖНО. ЕСТЬ ТАКЖЕ ЛЮДИ ,ДЕЛАЮЩИЕ ДОБРО ТОЛЬКО ТЕМ,КТО ЕМУ ПОМОГ.ОНИ ЖДУТ ПОМОЩИ ОТ ТОГО ЧЕЛОВЕКА ,КОТОРОМУ ОНИ ПОМОГЛИ. НО ДУМАЮТ ЛИ ОНИ ЧТО НА СВЕТЕ ЕСТЬ ЛЮДИ ,КОТОРЫЕ ЗАБЫВАЮТ НАВСЕГДА СВОИ ДОБРЫЕ ДЕЛА,НЕ ПОТОМУ ЧТО ОНИ ГЛУПЫ ,А ПОТОМУ ЧТО ТОЛЬКО ПОНАСТОЯЩЕМУ ИСКРЕННИЙ ПОСТУПОК ЗАБЫВАЕТСЯ. ТАК ДАВАЙТЕ СОВЕРШАТЬ ХОТЬ МАЛЕНЬКИЕ ,НЕСЛОЖНЫЕ ,НО ДОБРЫЕ ДЕЛА.И ТЕБЕ СТАНЕТ ТЕПЛО НА СЕРДЦЕ И ДРУГИМ ,И МИР СТАНЕТ ЛУЧШЕ! (МЫ ТОЖЕ ПИСАЛА СОЧИНЕНИЕ НА ЭТУ ТЕМУ ВЧЕРА ВОТ ТО МОЕ.ТОК ВСЕ БУКВЫ ЗАГЛАВНЫЕ.НУ НАДЕЮСЬ Я ПОМОГЛА ТЕБЕ)
Хто може однозначно розрізнити, де закінчується абсурд реальності, а де починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя настільки різноманітне, що в ньому можуть бути надзвичайні збіги обставин чи просто ситуації, що не вкладаються у звичні рамки, а з іншого, — хіба свідомі пись-менники-реалісти завжди дотримувалися лише фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документа, що там завжди можна знайти певне узагальнення, реалістичні твори спокійно можуть містити в собі символічний зміст, але є ще питання, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог — вигадка, для віруючого — частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто-густо не співпадають. Стовідсотково символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ, або навпаки: зовні реалістичні можуть виявитися відвертою брехнею. «Я реаліст, — казав про себе Габріель Гарсіа Маркес, — бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, все реальне… і вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю». Хоча ці слова стосуються роману «Сто років самотності», вони є справедливими для усієї творчості цього письменника, стиль якого був названий «магічною літературою». Реалізм Маркеса — у внутрішній правдивості. А от щодо фантастичного компонента… Краще розглянути це на конкретному прикладі. Кожна віруюча людина впевнена в існуванні янголів. Принаймні теоретично. Чому б янголу не завітати на землю? У Біблії ми неодноразово чули про такі випадки. То фантастична ця історія, чи ні? Уже важко стверджувати однозначно. А те, що відбувається в оповіданні «Стариган із крилами» навколо цієї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для віруючих події — цілком реальне. Як сучасна людина реагуватиме на диво? Беззаперечно саме так, як це робили люди, що побачили цього старигана із крилами: хтось бачить лише видовище, таке саме, як жінка, що перетворилася на павука, хтось не вірить своїм очам, хоча ніби й не дивується й шукає відповідні пояснення, а в цілому диво виявляється чимось зайвим у буденному житті. А тепер згадаємо деякі біблійні сюжети. Далеко не завжди янголи та святі з’являлися перед очі людям у небесному сяйві. Навпаки, перевіряючи моральний, духовний стан людей, вони приймали часом більш ніж скромний вигляд. Але ставлення людей до них вирішувало подальшу долю цілих міст і навіть народів: хтось отримував нагороду, хтось — покарання. Перед знищенням Содому й гоморри, наприклад, теж мала місце подібна перевірка.<span>Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і навіть нічого не пророкує.</span>
