Расцвет Вавилона приходится на время правления шестого царя 1-й Вавилонской династии — Хаммурапи (1792—1750 гг. до н.э.), который был выдающимся государственным деятелем, умелым дипломатом, хорошим стратегом, законодателем и организатором. Заключив союз с Ларсой, он начал захват городов юга. Затем, с помощью нового союзника — Мари, где правил Зимрилим, он разгромил сильное государство Эшнунну. Затем он разрывает договор с Мари и нападает на него. Он подчиняет его себе, а после восстания Зимлирима повторно нападает и уничтожает дворец правителя и стены города. На севере осталась ослабевшая Ассирия, крупнейшие города которой (Ашшур, Ниневия и другие) признали власть Вавилона.
Хаммурапи издал сборник законов, контролирующих почти все сферы жизни общества. Вот несколько статей из этого сборника:
Если строитель построил человеку дом и свою работу сделал непрочно, а дом, который он построил, рухнул и убил домовладельца, этот строитель должен быть казнен.
Если врач сделает свободному человек операцию и сделает ее неудачно, то ему надо отрубить кисть руки.
Если свободный человек помогает укрывать раба, то его следует казнить.
Эти законы были высечены на больших базальтовых столбах, и эти столбы были выставлены в разных концах страны.
Во времена Хаммурапи наблюдается расширение посевных площадей. Роются новые каналы, особенно прославился грандиозный канал, названный Рекой Хаммурапи. Развивается в крупных масштабах и скотоводство. Появляется множество ремесленников. Вавилон занимается активной внешней и внутренней торговлей. Из Вавилона вывозили зерно, финики, масло, ремесленные изделия. Ввозили металлы, камень, дерево, рабов, предметы роскоши.
Вавилонское общество состояло из трех слоев населения. Свободный человек именовался авелум — "человек", или мар авелим — "сын человека". Это мог быть и крупный торговец, и мелкий ремесленник, и крестьянин. Это был слой свободных граждан. Зависимый человек назывался мушкенум — "склоняющийся ниц". Это были люди, работающие на царской земле и обладавшие ограниченными гражданскими правами. Хотя они могли иметь рабов, личное имущество, и их права защищались в суде. Низший слой вавилонского общества составляли рабы — вардум. Это были военнопленные, люди, попавшие в долговое рабство, обращенные в рабство за какие-то преступления. Однако рабы могли иметь некоторое имущество. Рабовладелец, имевший детей от рабыни, мог включить их в число своих наследников.
Вавилонский воин
Во главе государства стоял царь, который обладал неограниченной властью. В его руках находилось около 30—50 процентов всех земель. Эти земли он иногда сдавал в аренду. Волю царя и исполнение царских законов выполнял царский суд. Финансово-податное ведомство занималось сбором налогов, которые взимались серебром и натурой с урожая, скота, продуктов ремесла. Царская власть опиралась на армию, формировавшуюся из отрядов тяжело- и легковооруженных воинов — редум и баирум. Воины получали за службу земельные наделы, иногда с садом, домом, скотом. За это воин должен был исправно нести службу. Огромный бюрократический аппарат, который контролировал царь, исполнял воля царя на местах. При этом царские чиновники — шакканакку вступали в тесный контакт с представителями местной администрации: общинными советами и старостами общин — рабианум. Главным богом Вавилонского царства был объявлен местный бог города Вавилона — Мардук, который стал считаться верховным богом, творцом людей и животных.
Обострение внутренних противоречий, массовое разорение крестьян, воинов, внешнеполитические трудности стали сказываться уже в правление сына Хаммурапи — Самсу-илуны (1749—1712 гг. до н.э.). На юге вавилонян теснят эламиты, которые захватывают шумерские города. Отпадает Исин, где царь Илумаилу основал новую династию. На северо-западе появляется новое государство — Митанни, которое отрезает Вавилонию от основных торговых путей, ведущих в Малую Азию и на Средиземноморское побережье. На территорию царства проникают воинственные племена касситов. И, наконец, дерзкий поход хеттов в Вавилонию в 1595 году до н.э., завершившийся захватом и разорением самого Вавилона, кладет конец правлению 1-й Вавилонской династии и завершает трехсотлетний Старовавилонский период.
Вивчаючи історію стародавнього світу, ти дізнаєшся про появу перших людей на планеті. Зрозумієш, як жили твої предки у часи звірів-велетнів. Відкриєш для себе секрети давніх єгиптян та їхніх пірамід, які людство вважає одним із чудес світу. Перед тобою постануть могутні перси, греки та римляни. Також ти дізнаєшся про давніх слов’ян, які є пращурами сучасних українців.
Людство вже давно документує історичні події. Ще первісні племена малювали на стінах печер цілі картини про те, як вони полювали, яких звичаїв та обрядів дотримувалися та як уявляли богів. З винайденням писемності, різні народи змогли передавати інформаціюпро себе вже більш детально. Нині кожна країна пишається своїми літописами. Оскільки саме в літописах відображено життя цілих поколінь того чи іншого суспільства.
Однак усі відомості, які залишили після себе жителі минувшини, не завжди зрозумілі сучасним людям. Це пов’язано з тим, що колись існували інші мови, інші звичаї та інші способи зберігання інформації. Зрозуміти давні мови, віднайти рештки життєдіяльності давніх людей і пояснити це все можуть історики. Наука, яку вони вивчають, називається історією.
<span>Селянська реформа 1861 р. в Росії та її здійснення
вУкраїні.Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і вЗахідній
УкраїніПочаток індустріалізації в Україні.Промисловий розвиток
західноукраїнських земель.Столипінська аграрна реформа та її здійснення в
Україні.У кінці XVIII ст. українські землі були вкотре поділені і
опинилися під владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких
вони перебували впродовж XIX - на початку XX ст. Становище українських
земель на поч. XIX ст. було важким. І російські, і австрійські володарі
розглядали Україну як колоніальний сировинний придаток до промислове
розвинутих центральних районів своєї імперії. Промисловість на окраїнах
розвивалася вкрай повільно. Панщина, кріпосне право та інші форми
експлуатації селянства гальмували розвиток промисловості, сільського
господарства та внутрішнього ринку.У цей же час в країнах Західної
Європи відбувається промислова революція, яка не могла не позначитися на
ході економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, в т. ч.
й України. На землях Лівобережної та Слобідської України успішно
розвивається землеробство, основою якого були дрібні та середні
поміщицькі господарства. На Правобережжі високу ефективність
господарювання демонструють великі магнатські маєтки, які
спеціалізувалися на вирощуванні зернових, буряків. Найуспішніше
розвиваються господарства Степової України, де більшість землі
перебувала в руках українських селян, а також колоністів-німців, сербів,
болгар, євреїв, вірменів, греків та ін. У цьому регіоні успішно
розвивалося також поміщицьке тваринництво, особливо конярство,
вівчарство. З українських земель розпочався вивіз худоби та інших
продуктів сільського господарства.Величезні прибутки поміщикам, особливо
Правобережної України, давало ґуральництво та цукроваріння, які були на
той час дуже «модним» промислом. Важливе місце у промисловості України
займало сукновиробництво, другорядне - залізоробна, скляна, паперова,
кам'яновугільна та деякі інші галузі, Характерною рисою господарства
першої половини XIX ст. була його раціоналізація, що свідчило про
народження нової епохи - епохи індустріалізаціїПромисловий переворот в
Україні.Промисловий переворот започаткував епоху індустріалізації. Його
перший етап відбувся у 20-40-их рр. XIX ст. Незважаючи на панування
кріпосництва в аграрній сфері та деякі інші перешкоди на шляху до
економічного зростання, у першій третині XIX ст. мануфактурне
виробництво досягло значних успіхів. Зростала кількість мануфактур,
число найманих робітників. Почали використовуватися механічні робочі
машини, зросло зацікавлення поміщиків, купців у збільшенні
виробництва.Промисловий переворот в Україні почався у харчовій галузі
промисловості. У 20-их роках з'явилися перші парові ґуральні. Парова
техніка прискорила виробничі процеси, збільшила вихід горілки з одиниці
сировини.У цей же час виникає цукрова промисловість. Перший цукровий
завод збудував польський поміщик граф І.Понятовський у 1824 р. в с.
Трощин Канівського повіту Промисловці та фабриканти також були проти
кріпосництва, яке перешкоджало вільному розвитку торгівлі і
промисловості. Твори Т.Шевченка, Марка Вовчка були суцільним
звинуваченням проти кріпацької неволі.У 1857 р. почали створюватися
особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської
реформи. У наступному році цар створив Головний комітет, при якому діяла
Редакційна комісія, що займалася зведенням усіх пропонованих проектів. У
комісію входили і брали активну участь у її роботі українські поміщики з
Чернігівщини Василь Тарновський та Григорій Ґалаґан. Проект аграрної
реформи прийнято Державною радою Росії. На його підставі Редакційна
комісія підготувала «Положення», яке цар Олександр II підписав 19 лютого
1861 р. </span>
А1 - Георгиевская лента Б1 - Плакат "Родина-мать зовёт В1 - вечный огонь Г1 - А2 - День победы Б2 - маршал Жуков Б3 - Б4 - блокадный Ленинград В3 - парад на Красной площади 7 ноября 1941г. Г3 - Зоя Космодемьянская В4 - вооружение знамени над Рейхстагом Г4 - памятник Родина-мать зовёт в Волгограде