З настанням осінніх холодів у звірів змінюється шерсть, вона стає густішою й теплішою. Готуючись до зими, звірі міняють своє літнє хутро на зимове густіше й пухнастіше. Ласка, горностай, заєць-біляк «переодягаються» в білу шубу, в ній вони майже непомітні на білому снігу. Міняє і білочка руду шубу на сіру — теплішу, пухнастішу, м’якшу.
Багато звірів упадають у сплячку. Це бурий ведмідь, борсук, їжак, ховрашок, хом’як.
Перед тим як залягти в барліг, ведмідь посилено харчується, об’їдається ягодами, обсмоктує волоті вівса. І при цьому жиріє.
Борсук не тільки від’їдається жолудями, а й робить запаси. У його нірках можна знайти сушених жаб, жуків і навіть гриби. А нірку, де він спить, борсук утеплює листям, старанно вичищає. Це дуже охайний звір.
Їжак запасів на зиму не робить. Тваринка взимку спить, і їжа їй не потрібна. А у ведмідя і борсука сон чутливий, вони можуть прокидатися. Під час зимової сплячки серце цих тварин б’ється повільно і мляво, дихання ледь помітне, температура тіла знижується. Організм живиться за рахунок жиру, який накопичився восени.
Деякі звірі роблять запаси корму. Під вітроломом, серед каміння і в розколинах ховають частину здобичі хижаки. Багато мишовидних гризунів можна знайти у сховищах горностая, ласки. Лісовий тхір запасає часом жаб. Норка може наскладати в пустотах під кригою при берегах водойм до двадцяти кілограмів риби. Бобри роблять під водою запаси гілок. Білка збирає горіхи, жолуді, сушить гриби. У норах мишей находили до восьми кілограмів насіння, а одного разу — навіть 47 кілограмів.
<span>Вовк, лисиця, заєць, лось ведуть активний спосіб життя. Заєць їсть узимку кору дерев. Вовк узимку майже завжди голодний, тому він пробігає десятки кілометрів, перш ніж йому вдасться кого-небудь уполювати. У зимку він не погидує з’їсти навіть мишу, птаха й мертву тварину, хапає собак, що заґавилися, коло житла людини. Лисиця полює мишей. Опустивши низько голову, вона бігає підтюпцем по снігу, прислухаючись, чи не писне полівка. Зачувши писк, кидається в сніг і хапає здобич. Лисиця ловить куріпок, які ночують під снігом. Часто підкрадається в село за домашньою птицею
</span>
Я йшов по снiговому килиму,який зроблений з крижаних снiжинок та не мiг намилуватися красою,створеною зимою.
Незабаром почнуться новорiчнi свята i ми знову будемо насолоджуватися вогниками нарядженоi ялинки,обирати принесенi Дiдом Морозом подарунки та iсти,вирощенi в iнщiй краiнi мандарини.Усе це захопливе чарiвництво схоже на зимову казку.
Про солов'їну мову написані чудові вірші і романси.
Тут же пролунала весела солов'їна трель.
За дверима почулося солов'їне щебетання.
<span>"Мова запахів</span><span><span><span>"- найдавніша,
мабуть, з усіх мов, адже нею й досі користуються тварини, які раніше
за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої дороги
мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши їжу, просочують своїм запахом
повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й
безпомилково знайти дорогу до годівниці.</span>У джмеля головне
призначення пахучих залоз - подати звістку про себе джмелихам. Величезне
значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів,
комах, павуків.У ссавців пахучі залози бувають на різних частинах тіла.
Антилопи позначають сучки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої
ділянки, виділенням передочної залози. Ведмеді залишають слід на деревах
і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує
сеча.Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Собака та
його родичі знаходять здобич головно завдяки органам чуття. Відстань, на
яку собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і
сили вітру та вологості ґрунту.З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.</span></span>