ні в тин ні в ворота - не спроможний, не здатний виконувати свої прямі обов'язки,який нічого не вміє робити, ні на що не здатний (ні швець ні жнець, ні до ладу ні до прикладу)
ні пари з уст-подовгу не розмовляти, не розголошувати чогось, дотримуватися таємниці (тримати язика за зубами (на прив’язі, на защіпці, на зашморзі)
як кіт наплакав-мало (із заячий хвіст,на макове зерно)
наговорити сім кіп гречаної вовни- наговорити багато зайвого, дурниць , нісенітниць (меле як з гарячки)
з-під дощу під ринву потрапити – із одної неприємності потрапити в іншу (потрапити як муха в окріп; влипнути як муха в мед; попасти з огню з жару в полум’я.)
Відповідь: Умовний
Пояснення: УМОВНИЙ СПОСІБ виражає дію чи стан, бажані або можливі за певних умов, відповідають на питання що зробив би? що робила б? що зробили б? та ін. Пішов би я в Україну, пішов би додому... (Т. Шевченко).
1. У недобру для серця пору я сказала комусь: "Люблю". 2. Я так давно
тягнуся до краси, та лиш тепер посміла попросити: "Навчи мене, ботаніко, роси з пелюсток мрій на землю не трусити". 3. "Роби добро, - мені казала мати, - і чисту, ісовість не віддай за шмати". 4. Мене ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан, чому верба від крапель кришталева мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман . 5. "Важка у вас мова - сказав іноземець- сусід я: брався за неї, але не осилив як слід". 6. Ми діждемось, що прийдуть і напишуть: "Тут був народ і звався Україною". 7. Запитаймо у себе: "Відколи, з якої пори почали українці себе у собі
зневажати". 8. "Чи є що золота дорожче на землі?" - у мудреця спитали якось люди. 9. "Дні коротшають так само непомітно, як людське життя." - думала <span>мати . 10. Тепер вже я кладу тобі на плечі руки і говорю: "Пробач, моя вина". </span>11. Прийшла любов до мене й тихо прошептала: "Все тлінне в світі, все це суєта". 12. Тим-то бабуся-покійничка було каже: "Не стає, не стає, моя дитино, таких дівчат і козаків на Вкраїні, як за мого дівування було". 13. "Хіба щось погане приснилося?" - питають мати і знову заходжуються дмухати в жарину. 14. "Ось я йду!" - обізвалась зима. 15. "Ох, голубе, - Лисиця застогнала. - Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть". 16. "Ні, не клич мене, весно, - казала я їй, - не чаруй і не ваб
надаремно". 17. Коли шептав тобі: " Кохаю" - я був, як травень, молодий. 18. Час минає! звикли "ви" казати. 19. "Невже це він співав?" - здивувалася дівчина. 20. "Де ви були? - запитала з тривогою. - Я вже зачекалася". 21. І прошепчу тобі: "Кохаю…", за <span>тебе Богу помолюсь.
Правила на пунктуаційні знаки: усюди, де лапки - пряма мова та знаки при прямій мові. Там, де коми, - складнопідрядні речення та сладносурядні або звертання. Будуть запитання - звертайся, допоможу.</span>
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Україна – неозорі простори рідної землі, що прослалися від Карпат до Чорного моря. Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність.
Україна – це рідна мова, яка, долаючи перешкоди і всілякі перепони, стала однією з найрозвинутіших мов світу.
Україна – наша Батьківщина. Василь Симоненко писав: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»
Н.в п'ятдесят сорок чотири
Р.в. п'ятдесяти сорока чотирьох
Д.в. п'ятдесятьом сорока чотирьом
Зн.в. п'ятдесят сорок чотири
О.в. п'ятдесятьма сорока чотирма
М.в. (у) п'ятдесяти (на) сорока чотирьох
Н.в. тисяча шістсот п'ятдесят сім
Р.в. тисяча шістсот п'ятдесяти семи
Д.в. тисяча шістсот п'ятдесяти семи
Зн.в. тисяча шістсот п'ятдесят сім
О.в. тисяча шістсот п'ятдесятьма сімома
М.в. (на) тисяча шістсот п'ятдесяти семи
