Настало літо. На канікулах до старенького дідуся в село приїхав внук (Дмитро).
-Доброго дня дідусю
-Доброго
-Як в тебе справи?
-Все по старому. а ти як?
- Добре, закінчив на п"ятірки (можна і на 12) 1 клас
-Молодець
- Дідусю, я хтів поглянути як виглядає морква, коли її щойно дістали із землі, на горох молодий...
- Поглянеш, але пізніше все ще зелене. Приїжай в восени побачиш та скуштуєш білий, червоний виноград, допоможеш викопати картоплю...
- Обов"язково мене хоч хлібом не годуй, а дай подивитися.
- Схожий на мене!
Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
ШЛАГБАУМ, ПРИНТЕР, СКАНЕР, КОМП`ЮТЕР, АЕРОПОРТ, ТЕЛЕВІЗОР, СИНОНІМ, АНТОНІМ, ПАРАСОЛЯ, ДЖАКУЗІ, АВТОМОБІЛЬ, БУТЕРБРОД
У школі готуються до свята рідної мови . Хочу плакати, але замість того завжди сміюся . Не брудни криниці, бо схочеш водиці . Так тихо, тихо скрізь .
<span>Сонячні чудесні міста. Вільні люди .</span>
Вже брама літа замикає осінь.Дерева починають вбиратись у золотаве вбрання,. Легенький вітерець,замість сонечка, ніжно лоскоче травичку.На небі відпочивають хмаринки,а сонечко мрійливо визирає з під них.Їжачок,ніби справжній шукач,заглядає під листочки,намагаючись знайти грибочок.Довкола тихо,тільки зачарований шепіт птахів,немов у казці порушує цю тишу.(писала сама,без інтернету)