Шкільна родина
Якщо зранку дивитися на школу здалеку, то вона нагадує бджолиний вулик. Біля вхідних дверей, ніби біля вічка, товпляться діти, щоб вчасно потрапити до школи й не спізнитися на урок. Дзвенить дзвінок — теж як у вулику. Кожний займається своїм: учителі навчають, діти уважно слухають. Бджолина сім'я називається рій, а в кожному класі теж є своя родина, свій рій. Бо впродовж дванадцяти років учні одного класу будуть жити шкільним життям, як у родині. Звичайно, що й свої бешкетники є, як же без них. Та все ж основним залишається взаємна повага, бажання в тяжку хвилину підтримати товариша або порадіти його успіхам. Як і в звичайній родині, у нас є своя шкільна мама — наш класний керівник, вона відповідає за всі наші негаразди й пишається нашими успіхами. Крім того, вона завжди намагається пояснити нам, що ми тоді успішні, коли разом, коли відчуваємо плече один одного, тоді це справжня шкільна родина.
Душа болить за рідну Україну. Козацькими шляхами
Козацтво, оспіване в піснях і думах, збережене в легендах, наснажувало не одне покоління романтичними уявленнями про незвичайну мужність, рішучість, сміливість; плекало в душах юнаків певний ідеал, до якого слід прагнути. Часто вживаючи слова «козацька слава», «козацький дух», ми особливо не замислюємося над глибинним змістом цих слів, а варто це робити, бо тоді вони стають більш вагомими й значущими. Історію козацтва слід вивчати не за кілька годин, не за кілька уроків, бо воно було настільки складним і цікавим, з ознаками державності формуванням, що йому слід приділити більш пильну увагу. Враховуючи нинішній стан речей у нашій державі і в нашому суспільстві, про козацький дух треба говорити частіше, співвідносячи його з історичною епохою, але водночас і з тим, як слід ставитися до рідної землі, до своєї країни.
А що є власне козацький дух? Ніде ви не знайдете визначення, яке чітко окреслювало б це поняття. Кожне покоління вкладало в нього свій смисл, своє розуміння, та неодмінним залишалося одне: це щось високе й святе заради блага цілого краю, цілого народу. Тож можемо стверджувати, що поняття — козацький дух — належить до моральних категорій, до тих загальнолюдських цінностей, які плекає та зберігає народ, бо спираються ці цінності на любов до рідного краю, самопожертву заради Батьківщини, честь воїна, самовідданість побратимству, пошану до батьків. Я перерахував чесноти козацькі, яких вони навчалися спершу в козацьких школах, а потім підтверджували своїм життям. Чи ж не такими були ті, хто в роки Вітчизняної війни йшов боронити рідну землю, аби діти й онуки мали майбутнє у вільній країні? Чи ж не такими виявилися пожежники, які кинулися гасити пожежу на Чорнобильській АЕС?
<span>Так, я вважаю, що козацький дух живий і нині, незважаючи на те, що зараз мовиться багато слів, за якими не відчувається ні відповідальності, ні, тим паче, честі. Щось подібне було в усі епохи, та час невблаганно розставляє все на свої місця, а поняття честі, гідності, самовідданості лишаються неоціненними скарбами народу, які береже він, як зіницю ока.</span>
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо "Люлі, люлі, прилетіли гулі", "Котку, котку-рябку", "Ходить сон коло вікон". Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: "Ходить гарбуз по городу". Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — "За Україну", "Не пора". Особливо подобається "Гей, у лузі червона калина". Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
