<span>Розмова Русалки з "Тим, що греблі рве".Водяник не дозволяє Русалці гуляти з "Тим, що греблі рве" і вона занурюється в озеро.</span><span>Дія І
</span><span>Лукаш іде по лісу з дядьком Левком.Лукаш хоче зробити очеретяну сопілку і залишається на березі, а дядько Левко іде рибалити.Від гри сопілки прокидається Мавка після зимового сну.Розмова Лукаша з Мавкою.Дядько Лев повертається і кличе небожа Лукаша.Лукаш збирає хмиз і розпалює вогнище.Дядько Лев розповідає казку.Дядько засинає, а Лукаш зустрічається з Мавкою.Русалка підмовлює потерчат і Куця.Потерчата заводять Лукаша у драговину.Мавка рятує Лукаша.Дядько Лев забирає Лукаша додому.</span><span>Дія ІІ
</span><span>Лукаш побудував хатку у лісі, засіяв поле житом і пшеницею.<span>Матері Лукаша не подобається Мавка, вона хоче іншу невістку.
</span><span>Килина і Лукаш жнуть жито.
</span>Лукаш проводжає Килину додому.Мавка танцює у Перелесником.З'являється "Той, що в скалі сидить" і забирає Мавку.Лукаш засилає сватів до Килини.</span><span>Дія ІІІ
</span><span>Лісовик перетворив Лукаша на вовка, але Мавка знов обернула його на людину.Куць зіпсував всіх лукашевих корів і коней.Лукашева мати свариться з Килиною.Мавка перетворюється на вербу біля Лукашевої хати.Килинин син вирізає з верби сопілку.Лукаш повертається додому, граєна вербовій сопілці.Верба згорає, вогнище переходить на Лукашеву хату.Лукашева хата згоряє.Лукаш з сім'єю відправляється в село.<span>Лукаш грає на сопілці мавчиній постаті</span></span>
Очень легко надо немного сделать наброски а потом остальное легко
Ответ:
Единственный персонаж, задуманный и исполненный, как близкий Чацкому, — это Софья Павловна Фамусова. Грибоедов писал о ней: Девушка сама не глупая предпочитает дурака умному человеку…” В этом персонаже воплощен характер сложный, автор ушел здесь от сатиры и фарса. Он представил женский характер большой силы и глубины. Софье довольно долго “не везло” в критике. Даже Пушкин считал этот образ неудачей автора: ” Софья начертана неясно”. И только Гончаров в “мильоне терзаний” в 1871 году впервые понял и оценил по достоинству этот персонаж и его роль в пьесе.
Софья — лицо драматическое, она персонаж бытовой драмы, а не социальной комедии. Она — так же как и ее антагонист Чацкий — натура страстная, живущая сильным и настоящим чувством. И пусть предмет ее страсти убог и жалок (об этом не знает героиня, но знают зрители) — это не делает ситуацию смешной, напротив, углубляет ее драматизм. В лучших спектаклях актрисы в роли Софьи играют любовь. Это в ней самое главное, это формирует линию ее поведения. Мир для нее поделен надвое: Молчалин и все остальные. Когда нет избранника — все мысли только о скорой встрече; она может присутствовать на сцене, на самом же деле — вся душа ее устремлена к Молчалину. В Софье воплотилась сила первого чувства. Но в то же время любовь ее нерадостна и несвободна. Она прекрасно отдает себе отчет в том, что избранник никогда не будет принят ее отцом. Мысль об этом омрачает жизнь, Софья внутренне уже готова к борьбе. Чувство настолько переполняет душу, что она исповедуется в своей любви, казалось бы, совершенно случайным людям: сначала служанке Лизе, а затем и вовсе самому неподходящему в этой ситуации человеку — Чацкому. Софья настолько влюблена и одновременно удручена необходимостью постоянно таиться от отца, что ей попросту изменяет здравый смысл. Сама ситуация лишает ее возможности рассуждать: “Да что мне до кого? до них? до всей вселенны?” Софье с самого начала уже можно посочувствовать. Но в выборе ее столько же свободы, сколько и предопределенности. Она выбрала и полюбила человека удобного: мягкого, тихого и безропотного (таким предстает Молчалин в ее рассказах-характеристиках). Софья, как ей кажется, относится к нему здраво и критически: “Конечно, нет в нем этого ума, Что гений для иных, а для иных чума, Который скор, блестящ и скоро опротивит… Да эдакий ли ум семейство осчастливит?” Вероятно, ей кажется, что она поступила очень практично, ко всему прочему. Но в финале, когда она становится невольной свидетельницей “ухаживания” Молчалина за Лизой, она поражена в самое сердце, она уничтожена — это один из самых драматичных моментов всей пьесы.
Объяснение:
«ПАВУТИНКА» АНАЛІЗ «Павутинка» аналіз твору Р. Акутаґави викладено в цій статті. «Павутинка» аналіз Жанр. Філософська новела (твір короткий за обсягом, має одного головного героя – Кандату; розповідається про два епізоди з його життя; сюжет твору напружений: читач весь час очікує, чи дістанеться Кандата раю; фінал несподіваний. Автор порушує важливі питання людського буття — сенс життя, місце в ньому милосердя та гуманізму, відповідальності за свої вчинки) Тема: протистояння добра і зла, Будда дає шанс Кандаті вибратися з пекла. Ідея: утвердження принципів гуманізму; тільки добрі справи допоможуть досягти гармонії із собою, жити в добрі і злагоді зі світом; людина несе відповідальність за кожний свій вчинок. Головна думка — Кожен повинен відповідати за свої вчинки. Існує вища справедливість, і за все прийде розплата. Художній простір — події відбуваються у потойбічному світі: у раю та в пеклі Художній час чітко прописується лише для подій, що відбуваються в раю: з ранку до полудня. Саме цей час асоціативно пов’язаний із сонцем, світлом, красою, добром та гармонією, що панують у раю. У пеклі час зупинився. В цій «безодні» панує суцільна темрява Композиція. Три частини: Рай → Пекло → Рай. (композиційний прийом – обрамлення) Реальне і алегоричне у творі «Павутинка» РеальнеАлегоричне Кандата ─ великий лиходій. Можливість спокути гріхів Рай. Пекло. Павутинка з грішниками «Павутинка» сюжет Одного ранку Будда бродив на самоті по берегу райського лотосового ставка. Він зупинився в роздумах і раптом побачив все, що творилося на дні лотосові ставка, що доходило до самих надр пекла. Там, внизу, товпилося безліч грішників. Погляд Будди впав на одного з них. Звали його Кандата, і був він страшним розбійником: вбивав, грабував, підпалював, але він зробив одну добру справу. Якось в гущавині лісу він мало не наступив на крихітного павучка, але в останню мить йому стало шкода тваринки і він прибрав ногу. Будда захотів винагородити розбійника за добру справу і врятувати його з безодні пекла. Побачивши райського павучка, Будда «підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листу лотоса» і опустив її кінець у воду. Павутинка стала спускатися вниз, поки не досягла глибин пекла, де Кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в Озері крові. Раптом він підняв голову і почав вдивлятися в темряву. Він побачив, як з неба до нього спускається, поблискуючи тонким промінцем, срібна павутинка, немов побоюючись, як б її не помітили інші грішники. Кандата заплескав в долоні від радості. Схопившись за павутинку, він почав щосили дертися вгору — для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до неба далеко, і Кандата втомився. Зупинившись перепочити, він глянув униз. Він піднявся так високо, що Озеро крові сховалося з очей, а вершина страшної Голковий гори була під ногами. Він радісно закричав: «Врятований! Врятований!». Але побачив, що безліч грішників обліпили павутинку і повзуть слідом за ним все вище і вище. Кандата злякався, що павутинка може порватися і він знову потрапить в пекло, і закричав, що це його павутинка і він нікому не дозволяв підніматися по ній. І тут павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з розірвалася саме там, де за неї чіплявся Кандата, і він полетів вниз. Будда все бачив. Коли Кандата занурився на саме дно Озера крові, Будда з засмученим обличчям продовжив прогулянку. Композиція «Павутинка» Експозиція — Будда прогулюється в раю. Зав’язка — Будда випадково заглядає в пекло і бачить Кандату та вирішує йому допомогти. Розвиток подій — негідник бачить павутинку й дереться нагору, прагнучи потрапити до раю. Кульмінація — Кандата дивиться вниз, на пекло, бачить грішників, що лізуть за ним, проявляє свою агресивну егоїстичну сутність. Розв’язка — павутинка обривається над головою Кандати, грішник тепер назавжди летить у пекло. Епілог — Будда розмірковує про нереалізований грішником Кандатою шанс..
В повести Валентины Осеевой "Васек Трубачев и его товарищи" очень много героев - целый класс. Это Васек Трубачев - председатель совета отряда класса и главный герой повести, это его друзья Саша Булгаков - старший сын из многодетной семьи, Коля Одинцов - сын полярников. Это беспокойные следопыты Коля Мазин и Петя Русаков. Это любимый учитель ребят Сергей Николаевич и любимый вожатый Митя. Это родители и родственники ребят. Очень много героев в этой повести и все они интересные и у каждого свой характер.
