Два чоботи-пара( Дуже схожі)
За тридев"ть земель(дуже далеко)
Десята вода на киселі(дуже далекі родинні зв"язки)
Дерти сім шкур(Дорого коштує)
Заблукати у тьох соснах(людина не здатна розібратися з простою проблемою)
Восьме чудо світу ( Щось дуже гарне, вражаюче)
Я роблю високі досягнення у навчанні.Це допоможе мені купити високий будинок. І в мене буде висока зарплата
Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури.
Українська мова вважається однією з найкрасивіших, хоч за поширеністю в світі вона поступається багатьом іншим. Українська – державна мова нашої країни, вона виконує важливу комунікативну функцію, тобто завдяки їй відбувається спілкування людей в усіх сферах життя. Так історично склалося, що на території України живе багато різних народностей, які мають свої мови та звичаї, а біля половини населення вважають рідною мову російську. Але я впевнений, що в цьому немає нічого поганого, за умови, що кожен житель нашої країни вільно володіє українською, нею створюються витвори мистецтва, вона розвивається та вдосконалюється.
Я також народився у російськомовній родині, проте всі мої родичі бездоганно володіють українською мовою та ставляться до неї з великою повагою. Пам’ятаю, що першою моєю самостійно прочитаною книжкою в дитинстві були «Українські народні казки».
Для кожної людини її рідна мова – найкраща, бо саме за її допомогою вона вчилася пізнавати навколишній світ, вона супроводжує усі найдорожчі спогади, усі найважливіші події в житті. Недарма найскладніше в чужій країні пристосуватися до іноземної мови, і в будь-якому разі людина сумує за рідним словом.
Як же я люблю свою матусю... Вона така лагідна і ніжна. Коли я їі обіймаю, вона дивиться на мене таким ніжним поглядом, у я кому видно всю її турботу про мене. В цьому погляді, видно, що коли мене немає вдома, то ненька за мною сумує... Мені стає так шкода, що я мало часу проводжу з нею. Як тільки я бачу, що мама сумна, я приходжу і.обіймаю їі, тоді вона зразу веселішає. Яка ж вона мені дорога！
Де-ньок, дзьо-бом. Буквосполучення -ьо- не розривається
