Фермопильское сражение<span> — легендарный бой в </span>Фермопильском ущелье<span> Древних Греков и </span>Персии<span> в 480 году до н.э. В неравном бою победу одержала Персия под командованием </span>Ксеркса<span>. Фермопильское сражение широко известно благодаря фильму "300 спартанцев"
</span>
Империю персов можно было назвать поистине необъятной. На тот момент, на её территории проживало множество разных народностей, из представителей которых и было собрано войско шокирующей численности в рамках того времени. К завоеванию Южной Греции отправился и снаряжённый мощнейший флот.
В свою очередь, греки также не сидели сложа руки. На всенародных вече было принято предложение Фемистокла дать отпор оккупантам в месте, которое создаст наибольшее препятствие на подходе к греческим полисам вражеской армии. Фермопильское ущелье – именно о нём шла речь, ведь это действительно стратегически важный проход. Однако для победы эллинам необходимо было собрать также немалочисленное войско, чтобы достойно противостоять сопернику.
Грекам достигнуть этого не удалось. По подсчётам историков, силы были не просто не равны, а персы превосходили своих оппонентов в несколько десятков раз. Сражавшихся эллинов было порядка от 5000 до 7000 человек (данные в источниках расходятся). Что же касается нападающей стороны, то её число составляло более 200 тысяч воинов.
Забегая наперёд, стоит сказать об удивительной силе духа греков. Несмотря на их малую численность в первые дни битвы они успешно противостояли врагу. Однако к последнему, третьему дню боя многие защитники стали опасаться окружения и покинули место сражения. До конца, не предавая родную землю и защищая свои семьи, остались около полутысячи бойцов, среди которых были спартанцы, фиванцы и феспийцы. Предательство собратьев-воинов сыграло решающую роль в победе, которая досталась численному преимуществу персидской армии.
Доба «великого перелому» характеризувалася істотними, але неоднозначними підсумками в галузі культурного будівнцтва. 3 одного боку, були досягнуті вагомі позитивні результати у розвитку масової культури. 3 іншого — репресії сталінського керівництва поширювалися у першу чергу на найбільш освічену частину суспільства і тому істотно підірвали його культурний потенціал. Керівні працівники більшовицької парти, які теж в основному вийшли з інтелектуальної еліти, постраждали в ході репресій не менше, якщо не більше, ніж безпартійна частина спеціалістів. Під час внутріпартійної боротьби інтелектуали, починаючи від X. Раковського, здебільшого стали жертвою сталінських апаратників, які прийшли до влади в парти і державі.
Серед партапаратників переважало вкрай нігілістичне ставлення до культурних здобутків попередніх поколінь. Адже самі вони не могли їх осмислити й оцінити Найбільш разюче таке ставлення виявилося у холоднокровному винищенні старовинних храмів, які нібито заважали реконструкції міст, а також в активному розпродажу за валюту націоналізованої культурної спадщини.
Услід за Леніним апаратники сталінського типу повторювали, що кожній людині повинні бути доступні інтелектуальні багатства, нагромаджені людством протягом віків. Однак внаслідок ідеологізації культурного життя, яка дійшла до крайніх меж і найбільш потворних форм, за рамками дозволеного опинилися колосальні пласти із загальнолюдської культурної спадщини. Життя митців стало настільки зарегламентованим, що почало втрачати ознаки творчості. Відрізаність їх від здобутків зарубіжних майстрів теж боляче позначалася на культурному процесі.
Разом з тим зусилля партійно-державного апарату в галузі реалізації гасел культурної революції сприяли підвищенню загальноосвітнього рівня народних мас. Відтак зростали масштаби використання народних талантів, розширювалося коло людей, професійно зайнятих творенням культурних цінностей.
У розвитку масової культури ставився наголос на елементарній грамотності мас. Це було зрозуміло єдиний у дореволюційний час перепис населення 1897 р. показував, що в українських губерніях налічувалося тільки 27,9% письменних.
Величезні зусилля щодо ліквідації неписьменності, прикладені державою та суспільством у міжвоєнний період, не дали стовідсоткового результату і все-таки досягнуті показники були вагомими. Перепис населення 1939 р. зареєстрував в Україні 85,3% письменних у віці до 50 років.
Щоб не відтворювалося нове покоління неписьменних, загальноосвітня школа повинна була охопити навчанням усіх без винятку дітей. Впровадження всеобучу розпочалося з осені 1930 р. Одночасно розв'язувалися проблеми створення підручників, будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів. У 1932/33 навчальному році, як свідчать статистичні довідники, навчанням було охоплено 98% дітей віком до 10 років, а 95% випусників початкової школи продовжували вчитися далі. Проте ці дані суто формальні. Більшу частину цього навчального року в сільській місцевості лютував голодомор, в умовах якого годі було й говорити про навчальний процес.
У 1932 р. була запроваджена єдина структура загальноосвітньої школи, яка у незмінному вигляді збереглася до хрущовських реформ початкова (І— IV класи), неповна середня (І—VII класи) і середня (І—X класи). Стандартизація торкнулася й навчальних програм Учителі у викладі матеріалу повинні були дотримуватися тексту підручника. Еталоном для розробки шкільного курсу з історії у 1938 р. став сталінський короткий курс «Історії ВКП(б)».
Після 1934 р. збільшилося будівництво шкільних приміщень, що дало змогу ліквідувати навчання у третю зміну Середньою школою в середині 30-х рр. було вже охоплено до третини учнів.
Понад 80% дітей навчалося в українських школах. З 1938 р почалося згортання мережі шкіл
Спочатку власті майже не усвідомовели, що задовільне функціонування державних структур неможливе без спеціалістів. Вони спробували замінити тих, хто емігрував або був позбавлений роботи за спеціальністю через політичну недовіру «висуванцям» з робітничого класу і селянства. Зрозуміло, що серед «висуванців» знаходилося не так багато самородків, які без спеціальної підготовки задовільно справлялися з покладеними на них функціями. Тому з початку 30-х рр. зросли масштаби підготовки фахівців робітничо-селянського походження через робітфаки, технікуми і вузи.
Кількість вищих учбових закладів в Україні підвищилася з 19 у 1914/15 навчальному році до 129 у 1938/39 р. , а чисельність студентів у них — відповідно з 27 тис. до 124 тис. Отже, радянська Україна випередила за кількістю студентів Великобританію (50 тис.), Німеччину (70 тис. ), Францію (72 тис. ), Італію (75 тис. ) чи будь-яку іншу країну Західної Європи Вперше вузівськими центрами стали 28 міст республіки. По чотири вузи з'явилося у Вінниці, Полтаві, Сталіно (колишня Юзівка, тепер — Донецьк), по три — у Ворошиловграді (Луганську), Запоріжжі (Олександрівську), Житомирі, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.
1) в Москве был построен белокаменный кремль
2) ?
3) 1378г- битва на реке Воже( 1 серьезная победа русских войск против Орды)
1380г- Куликовская битва( значимая победа русских войск, на 2 года прекратили выплату дани, но 1382г- поход Тохтамыша(снова платили дань))
1. Александр <span>Павлович
2. </span><span>Отмена крепостного права
3. </span><span>декабристы
4. нет вопроса</span><span>
5. </span>Государственный Совет <span>
6. </span><span>формированию фабричных центров </span><span>
7.</span>славянофилами<span>
8.</span>A) введение всеобщей воинской повинности B) личное освобождение крепостных крестьян Д) введение института присяжных заседателей<span>
10. М.И. Кутузов. Отечественная война 1812 г.
11. </span><span>временнообязанные крестьяне, отрезки, выкупные платежи</span><span>
12. передвижники</span>