Индия , Вьетнам , Камбоджа, Саудовская Аравия, Тайланд, Мьянма, Лаос, Греция, Италия, турция, Испания,
1
Более 90 % поверхности Земли покрыто 8 крупнейшими литосферными плитами:
Австралийская плита
Антарктическая плита
Африканская плита
Евразийская плита
Индостанская плита
Тихоокеанская плита
Северо-Американская плита
Южно-Американская плита
2
Американская литосферная плита движется навстречу Тихоокеанской, а Евразийская сближается с
Африканской, Индо-Австралийской, а также с Тихоокеанской.
Американская и Африканская литосферные плиты расходятся.
На поверхности появляются глубокие расщелины — рифты (от англ. rift — «трещина» , «щель») . Эти границы тянутся вдоль подводных срединно-океанических хребтов, их называют дивергентными, т. е. дающими движение в двух расходящихся направлениях (от лат. divergere — «обнаруживать расхождение») . На других границах литосферные плиты сходятся, и в очагах землетрясений там чаще всего происходит сжатие. Такие границы называют конвергентными (от лат. convergere — «приближаться» , «сходиться») , поскольку они образуются в результате встречного движения.
Загрязнение океана — экологическая проблема №1 Развитие цивилизации привело к усилению загрязнения Мирового океана. Ситуация начала ухудшаться примерно с середины ХХ века, что было связано с развитием химической и нефтеперерабатывающей промышленности.
. Имя Афанасия Никитина стало известно современникам и потомкам благодаря тому, что он все время своего пребывания на Востоке и в Индии вел дневник или точнее, путевые заметки. В этих заметках он со многими деталями и подробностями описывал посещенные им страны, быт, нравы и традиции народов и правителей.....
Свою рукопись он сам назвал "хожение за три моря". Три моря - это <span> Каспийское, Аравийское (Индийский океан) и Чёрное.
</span>Рукопись «Хожения за три моря» его товарищи передали в руки дьяка Василия Мамырёва. От него она попала в летописные своды 1488 года. Очевидно, что современники оценили важност манускрипта и наконец решили включить ее текст в исторические хроники.
Майбутній розвиток України в умовах глобалізації неможливий без вирішення низки питань стосовно підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору та забезпечення продовольчої безпеки країни. Серед ключових пріоритетів окреслених вище напрямів є формування політики раціоналізації та ресурсозбереження, вихідною інформацією для розробки засад якої є визначення впливу природного чинника на продуктивність сільськогосподарського виробництва, що і є метою статті.Дослідженням проблематики раціонального використання та охорони природних ресурсів займалися О. Балацький, Д. Добряк, С. Дорогунцов, М. Зубец, Ю. Івашкевич, Л. Новаковський, П. Саблук, В. Трегобчук, А. Третяк, М. Хвесик, А. Яцик. Розробку ймовірних сценаріїв майбутніх кліматичних змін та їх впливу на довкілля й соціально-економічний стан проводили Т.Адаменко, Р. Кріст, Дж. Нельсон, Н. Стерн та ін. Проте, питання впливу природного фактору на сільгоспвиробництво у вітчизняній практиці залишається маловивченим та таким, що потребує подальших розробок.Лише за умови раціоналізації природокористування можливе забезпечення переходу на ресурсоощадне виробництво та унеможливлення глобальних ризиків техногенного й антропогенного характеру, а також виходу аграрного сектору з кризи. Ресурсозберігаюча діяльність розглядається як збалансована система організаційно-економічних, техніко-технологічних, нормативно-правових та еколого-соціальних інноваційних заходів, що спрямовані на раціональне використання природних, матеріальних, трудових, енергетичних, фінансових та комунікаційних ресурсів підприємства чи галузі з метою отримання екологічного, економічного та соціального ефекту та якісної продукції [1].Неможливо розглядати раціоналізацію використання природних ресурсів у сфері агровиробництва поодинці. Лише комплексний підхід дозволить провести аналіз всіх природних чинників та встановити їх вплив на продуктивність сільськогосподарського виробництва.Відомо, що на обсяги та собівартість майбутнього врожаю сільськогосподарських культур впливає ряд факторів, які можна розділити на три основні групи. Перша включає організаційно-технічні умови господарювання, куди відносяться площа та стан поля; забезпеченність процесу кваліфікованими кадрами та високопродуктивною технікою; наявність якісної дорожньої мережі. Друга група включає біологічні особливості сільськогосподарських культур; рівень агротехнічних заходів; якісний стан ґрунтів; склад і стан меліоративних споруд, за допомогою яких регулюється водний режим кореневмісного шару ґрунту. До третьої групи відносять показники, що характеризують природні умови окремих об’єктів: кількість, час та характер атмосферних опадів протягом року, в цілому, та вегетаційного періоду, зокрема; температурний режим повітря та ґрунту, що впливає на строки проведення польових робіт. Такий поділ обумовлений тим, що на фактори перших двох груп можна вплинути технічними засобами, агромеліорацією, селективними шляхами (антропогенний вплив), а ось фактори третьої групи залежать від комплексу природних умов. Отже, показники, що характеризують вплив факторів першої і другої групи, можуть враховуватися для окремих регіонів із схожими природними умовами, а показники, що належать до третьої групи, слід застосовувати локально, для кожної системитизації
