Одиссей
Храбрый, находчивый
Плавал, путешествовал, побеждал
Одиссей - храбрый мореплаватель
Путешественник
Кодня — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Коденки, за 25 км від обласного і районного центру та за 3 км від залізничної станції Кодня. Дворів — 997. Населення — 2844 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Закусилівка.
Вперше в історичних документах Кодня згадується 1301 року як містечко під назвою Коденград. Близько . 1362 року Кодня в складі Київського князівства потрапила під владу литовських феодалів. Після Люблінської унії 1569 року її загарбала шляхетська Польща. В цей час містечко було власністю магнатів Сапег. Крім соціально-економічного і релігійного гніту, коднянці терпіли від частих нападів татарів. Жителі містечка брали активну участь у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського гніту. 1587 року селяни і козаки під проводом Л. Чернинського, розгромивши шляхетський загін, зруйнували панський маєток. Такі виступи відбувалися і в наступні роки. В кінці XVI ст. Кодня була в центрі багатьох історичних подій того часу, бо через неї проходив торговельний шлях з Києва на Поділля, який мав також і важливе стратегічне значення.
Жителі містечка брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. За новим територіальним поділом, що виник після Зборівської угоди 1649 року, Кодня ввійшла до Київського полку.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Правобережна Україна залишилася під владою шляхетської Польщі. Магнати й шляхта за непокірність і свободолюбство жорстоко розправлялися з населенням, чинили грабежі, вбивства і насильства 1664 року в Кодні і навколишніх селах польські жовніри чинили грабіжницькі напади.
Посилення соціально-економічного і національно-релігійного гніту знову піднімало народні маси на боротьбу. Селяни Кодні були активними учасниками народно-визвольного антифеодального повстання 1768 року. Саме тому вона стала місцем кривавої розправи над учасниками героїчної боротьби: було страчено 3 тис. чоловік. З люттю і ненавистю чинив криваву розправу кат українського селянства Й. Стемпковський. Він наказав викопати величезні ями, над якими до колоди прив’язували повстанців і відрубували їм голови. Коднянська розправа не залякала знедолених селян. Повстанський рух тривав ще в 1769—1770 роках.
У 1793 році містечко в складі Правобережної України возз’єдналося з Росією. Невдовзі воно стає волосним центром Житомирського повіту Волинської губернії.
Зміни, що сталися в житті містечка Кодні, сприяли розвитку продуктивних сил. Поряд з сільським господарством, поступово розвивалося ремесло, поширювалися промисли. Зростало населення.
Коднянська лікарня, в якій працював один лікар, обслуговувала жителів 27 сіл. Вся освітня мережа в містечку складалася з народного училища, відкритого 1860 року. В ньому вчилися лише діти багатіїв.
Восени 1846 року Кодню відвідав Т. Г. Шевченко. Тут він записав кілька народних пісень, зробив малюнки гайдамацьких могил.
Економічне становище селянства не поліпшилося й після реформи 1861 року. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. З 3549 десятин, що були в селі, панові належало 2050, церкві — 53, а на 1700 жителів припадало 1499 десятин. Тяжке становище змушувало багатьох трудящих вдаватися до різних побічних заробітків. Деякі вирушали в Житомир та інші міста з надією знайти роботу, 17 чоловік жили з ремесла.
В цей час почала розвиватися промисловість і торгівля. З 1864 року в Кодні діяли свічковий і пивоварний заводи.
Тяжкі умови праці й життя трудового народу штовхали його на боротьбу проти гнобителів. Весною 1879 року коднянці захопили і засіяли частину поміщицької землі. На погрози поміщика відповіли, що не повернуть її навіть тоді, «коли буде прислана військова сила». Поліції вдалося придушити цей виступ. З 1899 року частину коднянських земель, 1335 десятин, почав орендувати поміщик Терещенко.
Широкого розмаху класова боротьба набрала під час революції 1905—1907 рр. 23 травня 1907 року на бурякових плантаціях Терещенка застрайкувало 200 чоловік. Причиною страйку було грубе поводження управителя економії з робітниками.
Трудящі боролися за свої права і в наступні роки. В жовтні 1909 року коднянці захопили землю і пасовиська в поміщицькій економії. Для придушення виступу в містечко викликали поліцію, це особливо обурило селян. Сталася збройна сутичка, що закінчилася поразкою селян. Активного учасника і керівника виступу П. Бойчука було заарештовано і заслано в Сибір. Через два роки трудящі Кодні виступили за збільшення оплати праці на бурякових плантаціях. Місцевим властям вдалося придушити і це заворушення.
Столипінська аграрна реформа не поліпшила економічного становища селян, ще більше загострила класові суперечності на селі. Процес обезземелення та класового розшарування тривав далі. Не маючи тяглової сили, сільськогосподарського реманенту, багато селян продавали свої земельні наділи місцевим куркулям. Так, наприкінці 1912 року в містечку вже налічувалося майже 200 безземельних господарств.
В жизни и творчестве Лермонтова Кавказ сыграл не просто значительную роль, а стал основополагающей темой проходящей видимо или невидимо через всю судьбу поэта. Этот интерес был обусловлен несколькими причинами. Поэт бывал в этих краях неоднократно, начиная с детских лет. Он провел здесь почти три года в первую 1837 г. и вторую 1840–1841 гг. ссылку. И на Кавказе он трагически закончил свою короткую жизнь.
Лермонтов оказался участником значительных общественно-политических событий, которые происходили и в центральной России, в столице и на окраине государства, на Кавказе. Он не оказался сторонним наблюдателем, он не был безразличным человеком.
Источник: http://www.rodb-v.ru/literary-ethnography/russian_writers/m_y_lermontov_russia_and_caucasus/
Час мы пришли к состоянию, когда нам необходимо соединиться. Однако причиной этого является не желание, чтобы каждому из нас было хорошо, побуждающее человека к связи с другими, а то, что сама связь между нами, по сути, является целью.Ведь раньше нас тянуло друг к другу из-за выгоды, которую мы желали от этого получить. И потому мы завязывали связи с людьми, проживающими в разных частях мира. В одном месте мы что-то производили, в другом – продавали, из третьего – что-то получали, а в четвертом – оказывали свое влияние, - и так каждый из нас наполнял свое эго, свое желание насладиться.Сейчас же мы как будто переходим из состояния, когда использовали связь между нами, чтобы заработать, к связи между нами во имя самого этого соединения, подобно тому, что писали мудрецы о людях, переходящих из состояния «ло лишма» (ради себя) к «ли шма» (ради отдачи). Т.е. мне захочется пребывать в таких отношениях, поскольку тем самым у меня будет связь с другими людьми и возможность им отдавать.Люди, желающие осознанно прийти к этому состоянию, таким путем, как они учат из книг по каббале, в отличие от всего человечества, которое проходит этот этап путем страданий и учится на своих ошибках, получают побуждение к связи между собой в силу некого внутреннего, не поддающегося объяснению влечения.Сначала они не слишком желают сближения, не понимают, зачем это нужно и для чего. Им приходится пройти многолетний путь развития, чтобы понять основной закон: нет в исправлении мира ничего важнее, чем правильное соединение между людьми. И, получая объяснения от Учителя и из книг о том, что связь между нами – это спасение от наших бед, а также исправление, они начинают стараться прийти к ней.Наука каббала объясняет, что никому из нас не по силам в одиночку постичь Божественность и духовность, наполниться и обрести покой и наполнение всевозможными благами. Прийти к этому можно исключительно посредством правильного соединения между людьми. Через эгоистическую связь мы каким-то образом пытались наполнить наше эго, и это сближало нас до тех пор, пока наше желание не стало глобальным.<span>Однако правильная связь должна образоваться в силу понимания того, что если мы придем к правильному соединению, то каждый из нас получит общую силу, которую можно обрести лишь благодаря любви.Вот так)</span>
О Волга! Колыбель моя!
<span>Любил ли кто тебя, как я? ( Некрасов) Риторическое восклицание и риторический вопрос.
</span>Взмах! Взлёт! Челнок, снуй! Вал вертись вкруг!
<span>Привод вихрь дли! Не опоздай! (Брюсов Валерий) Ряд риторических восклицаний
</span>Быть иль не быть, вот в чём вопрос.
Достойно ль
Смиряться под ударами судьбы,
Иль надо оказать сопротивленье
И в смертной схватке с целым морем бед
Покончить с ними? (Шекспир) Риторический вопрос
Да разве у жида нет глаз? Разве у жида нет рук, органов, членов тела, чувств, привязанностей, страстей? Разве не та же самая пища насыщает его, разве не то же оружие ранит его, разве он не подвержен тем же недугам, разве не те же лекарства исцеляют его, разве не согревают и не студят его те же лето и зима, как и христианина? Если нас уколоть – разве у нас не идет кровь? Если нас пощекотать – разве мы не смеемся? Если нас отравить – разве мы не умираем? (Шекспир) Ряд риторических вопросов.
Выбирай, что тебе больше нравится) Удачи!
