<span>Всесвітньо відомий російський оперний співак Федір Шаляпін якось писав: “…на світі є тільки Пушкін, Данте і Сервантес”. Для Шаляпіна цей письменник і справді важив дуже багато. Оперу “Дон Кіхот” Ж. Массне написав спеціально для цього співака. Шаляпін згадував, що, уважно прочитавши роман, дійшов висновку: в зовнішності Рицаря Сумного Образу мають бути відображені і фантазія, і безпорадність і замашки вояка, і слабкість дитини, і гордість рицаря, і доброта святого, тож необхідно прагнути досягти яскравого поєднання комічного і сумного… Вживаючись в образ, Шаляпін намалював олівцем велику кількість ескізів. Прем’єра опери відбулася в 1910 році в Монте-Карло. Численні критики були суголосними в одному: Шаляпін зумів наблизитися до “Дон Кіхота”, хоча композитор І лібретист практично знищили задум Сервантеса. Співак створив образ, сповнений колосального заряду моральної чистоти і безкомпромісності, довів, що не можна жити без ідеалу, без великої мети.</span>У фільмах Чапліна, які в “Дон Кіхоті”, герой щиро бажає світу добра, та світне помічає не лише його помислів і вчинків, але і його самого, а якщо і помічає, то знущається над ним.Слово вчителя. Герої романів, такі, як Піквік (Діккенс), мадам Боварі(Флобер), князь Мишкін(Дос-тоєвський), зобов’язані народженням не лише своїм авторам, а й ідеям, мотивам, прийомам, що вперше були закладені Сервантесом. На перший погляд, може здатися дивним, але до перелічених вище творів належить і повість Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра”, яку ми вивчали на уроках зарубіжної літератури в 5 класі.<span>В повісті “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена вплив Серван-теса виявився в тому, що письменнику створенні образу Тома зумів гумор зробити засобом поетизації життя. У Дон Кіхота певною мірою психологія дитини. У Марка Твена психологія головного героя відповідає його віку. Граючись у розбійників, Том говорить, що бачить караван багатих арабів та іспанських купців, у яких сотні слонів, верблюдів, тисячі мулів, навантажених алмазами. Гек, як і Санчо Панса, нічого цього “не бачить”. Тут Том докоряє Геку, що той не читав Сервантеса.</span><span>На відміну від Дон Кіхота, Том, за всієї чистоти своїх помислів та ідеалів, найшляхетніші власні вчинки здійснює все ж заради пригод. Це можна пояснити як самобутністю творчості Марка Твена, так і тим відрізком часу, який розділяє ці твори.</span><span>Гадаю, ви змогли переконатися в тому, що Дон Кіхот – вічний образ. Основою такого складного культурного явища, як донкіхотство, став відрив героя від роману. Донкіхотство – явище міжнародне, однаку різних країнах воно наповнилося різним змістом. З’явився цей термін ще за часів Сервантеса. Новим змістом наповнив його Вальтер Скотт, який утвердив у свідомості сучасників високий сенс слова “донкіхотство”. Той факт, що інтерес до роману Сервантеса не згасає з часом, дає всі підстави сподіватися, що Дон Кіхот знайде своє втілення в нових шедеврах мистецтва, доведе свою “вічність” ще не одному поколінню читачів.</span>Дон Кіхота – вічний образ всесвітньої літератури<span>Сервантесу вдалося створити роман на всі часи і для всіх народів. Таємницю привабливості для людства цього образу намагалися розгадати філософи (Гегель), письменники (Тургенєв, Достоєвський, Томас Манн). Роман по-своєму інтерпретували такі художники, як Гойя, Дом’є, Пікассо, такі композитори, як Мендельсон, Штраус, Мінкус. Пройшовши складний шлях через свідомість людей, “Дон Кіхот” здійснив реальний вплив на життя, одних захоплюючи благородством героя, інших застерігаючи від карикатурності його подвигів. Історія донкіхотства починається від того часу, коли хтось із читачів роману вперше назвав себе Дон Кіхотом. </span>
В повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» изображено множество ярких и самобытных персонажей — мужественных,
<span>решительных, справедливых. Однако мое внимание больше всего привлекла Маша Миронова — главная героиня произведения, дочь капитана Миронова. </span>
<span>Жизнь Маши проходит в Белогорской крепости, комендантом которой является ее отец. Портрет девушки ничем не примечателен: ей около восемнадцати лет, она «круглолицая, румяная, с светло-русыми волосами, гладко зачесанными за уши». Мать считает ее «трусихой», а злобный Швабрин характеризует девушку как «совершенную дурочку». </span>
<span>Однако дальнейшее знакомство показывает, что Маша имеет множество достоинств: она радушная, искренняя, милая, «благоразумная и чувствительная» девушка. Ее ровный характер и приветливость не могут оставить окружающих равнодушными. </span>
<span>Попав в критическую ситуацию, Маша раскрывается с новой стороны. Она проявляет неслыханную стойкость и силу духа, оказавшись в руках ненавистного Швабрина. Беззащитную девушку не могут сломить ни сила, ни угрозы, она готова скорее умереть, чем согласиться выйти замуж за нелюбимого человека. Оставшись без родителей, разлученная со своим женихом, Маша решается в одиночку бороться за свое счастье. </span>
<span>Узнав об аресте Петра Гринева и об обвинении его в измене и предательстве, она едет в Петербург с намерением подать прошение государыне. Уверенная в невиновности любимого, она так просто и искренне рассказывает о его отношениях с предводителем бунтовщиков Пугачевым, что склоняет на свою сторону Екатерину П. «По именному приказу» Гринева освобождают из заключения, кроме того, императрица берется устроить состояние осиротевшей Маши. </span>
<span>Я считаю, что Маша Миронова — одна из лучших героинь в русской литературе. В ней гармонично сочетаются нежность и сила воли, женственность и решительность, чувственность и ум. Знакомство с этой девушкой вызывает искреннюю симпатию и расположение. Мне очень хочется стать похожей на Машу, потому что я считаю ее идеалом женщины. </span>
У меня возникают чувства жалости к Лизе. Она страдала от безответной любви, и решила уйти из жизни по этой причине. Ситуация довольно типична. За всю историю человечества таких ситуаций не сосчитать. Думаю, Лизе стоило найти в себе силы,и начать жизнь с нового листа. Никто не говорит, что надо с первого же дня заводить новые знакомства. Но стоило ей подождать время,неделю,может месяц-два, и поглядеть на свой мир. Может,её окружали бы молодые люди,которые любили её до конца своих дней и готовы бы были отдать свою жизнь за неё... Думаю, Карамзин пытается донести каждой представительнице прекрасного пола, что не стоит умирать из-за любви,ведь в мире есть столько прекрасных вещей,сколько нам нужно увидеть. И конечно,мы должны думать о наших родных и близких. Каково им будет узнать,что их родной человек самоубийца...
Кто не слышал об артисте Тралиславе Трулялинском! А живет он в Припевайске, В переулке Веселинском.
С ним и тетка - Трулялетка, И дочурка - Трулялюрка, И сынишка - Трулялишка, И собачка - Трулялячка. Есть у них еще котенок, По прозванью Труляленок, И вдобавок попугай - Развеселый Труляляй!
На заре они встают, Чаю наскоро попьют, И встречает вся компания Звонкой песней утро раннее.
Палочку-трулялочку Поднимет дирижер - И сразу по приказу Зальется дружный хор: "Тру-ля-ля да тру-ля-ля! Тра-ля-ля да тра-ла-ла! Честь и слава Тралиславу! Трулялинскому хвала!" Трулялинский чуть не пляшет Дирижерской палкой машет И, усами шевеля, Подпевает: "Тру-ля-ля!" "Тру-ля-ля!" - звучит уже На дворе и в гараже, И прохожий пешеход Ту же песенку поет.
Все шоферы - Трулялеры, Почтальоны - Труляльоны, Футболисты - Трулялисты, Продавщицы - Трулялицы, Музыканты - Трулялянты И студенты - Труляленты. Сам учитель - Трулялитель, А ребята - Трулялята!
Даже мышки, даже мушки Распевают: "Трулялюшки!" В Припевайске весь народ Припеваючи живет!
Ласковым, ласковым вечером Рядышком сядем вдвоем. С мамой, подругою вечною, Мы погрустим о былом. Теплые руки усталые Лягут на плечи мои. Боли большие и малые Мама возьмет, как свои. Милая, милая мама Как же тебя я люблю. Вновь ты жалеешь упрямо Взрослую дочку свою. Жесткой, шершавой ладонью Гладишь седые виски, С теплой заботой, любовью <span>Лечишь меня от тоски.</span>
