Серпанок - серп************************************************
Розуміння є найголовнішим в нашому житті. Як для дорослої людини, так і для дитини. Для останніх це мабуть більш важливо, адже діти є досить вразливими. Кожне слово стає як допоміжним, так і руйнуючим.
Підтримка в слові чи ділі від оточуючих для кожного може стати натхненням на щось творче, а зневага і недовіра легко можуть зруйнувати найпалкіші амбіції!
В наш час молодь часто скаржиться, що старше покоління не розуміє їх. А чи намагалися люди нової епохи зазирнути в минуле і зрозуміти моральні цінності того часу? Мабуть, що не кожен... А можливо головним правилом в порозумінні є уміння ставити себе на місце іншого?
Я вважаю, що першим кроком до порозуміння є розмова. Щира, відверта... Також вміння знайти підходящі слова для неї. Бути щирим, людяним, жити з любов"ю до оточуючих і завжди прагнути допомогта, а не перечити.
Я думаю, що дотримуючись цих правил завжди можна знайти спільну мову з співрозмовником, зазарнути в його душу чи відкрити йому свою!
Давайте будемо уважнішими і відкритішими, намагатимемося розуміти оточуючих, рідних, близьких, і тоді ми отримаємо теж у відповідь!
Українська земля завжди була пожадливою ділянкою для інших країн. Для жителів України- це сфера діяльності, виробнича галузь і таке собі "поприще".або й навіть фронт, адже люди завжди "воюють" з шкідниками і бур*яном.
Поля, лани, ниви- ось гордість нашого краю. Всі ми проходимо не одне поприще, коли обробляємо нашу царину, намагаючись вкласти найкраща, шоб в кінці отримати гарний врожай.
наше життя, наче прена. Погодьтесь!! Люди зажди протистоять чомусь. Нехай навіть звичайним повсякденним труднощам. Не завжди перемога за нами, але ми зможемо, щоб в кінці нашого поприща ми змогли оглянутися і побачити великий врожай наших прожитих літ!!
Майже кожний вихідний ми проводимо в лісі, там у нашої родини є свої заповідні стежки. Входячи до лісу, ми вітаємо знайомі дерева. Навіть дали імена деревам, що приглянулися нам. Віковий дуб-богатир має ім'я казкового царя Берендея, берізку назвали Снігуркою. А от ялинки-підлітки уздовж стежини до лісового озера Чорне одержали ім'я Подружки-Зеленушки. Одного разу ми допомагали працівникам місцевого лісництва збирати жолуді. їх потім відправили в інші лісництва для одержання саджанців дуба.
Узимку дуб Берендей спить, але, коли доторкнешся рукою до його стовбура, відчуєш, що кора тепла. У її складках знаходять притулок різні комахи, а наст під дубом засипаний коричневим різьбленим листям. Вітер сухе дубове листя піднімає і заносить у ялинник. Воно, начебто новорічні прикраси, причаїлося у хвої ялинок Подружок-Зеленушок. Крім дубового, у ялинкових гілках ховається й сухе листя беріз, кленів, осик. А влітку Подружки-Зеленушки здаються непоказними, інший гість лісу найчастіше не зверне на них уваги. Хіба можуть вони зрівнятися з величним дубом Берендеєм або з красунею берізкою Снігуркою!
<span>Узимку все змінюється. Темна зелень хвої привертає до себе погляд, вона ніби зігріває тебе в холоднечу. От ми й вирішили напередодні Нового року прикрасити Подружок-Зеленушок різнобарвним серпантином. Як же ми були вражені, коли, прийшовши в черговий вихідний до лісу, не побачили на звичному місці одну з Подружок-Зеленушок. Ялинку хтось зрубав... На пеньку лежала лише сумна сніжна шапка, на сусідній ялинці сиділи, настовбурчившись, горобці. Здавалося, вони теж сумували разом з нами. Ми, звичайно, прикрасили серпантином ялинки, що залишилися. А коли поверталися додому, купили в магазині невеличку ялинку в діжці. Вона ще така маленька, що прикрашати її ми не стали. Зиму вона проведе в нашій квартирі, а навесні ми віднесемо ялинку до лісу й посадимо замість зрубаного дерева. Буде Подружкам-Зеленушкам нова сестричка. </span>