Це слово не має роду! Бо воно стоїть у множині. А прикметники, що стоять в множині, ніколи не мають роду.
Природа в моєму житі
Чомусь вважається, що селяне ближче до природи, ніж городяни. На мою думку, це не так. Я - городянин, і природа займає чимале місце у моєму житті.
Взагалі, все, що нас оточує - це природа, де б ми не жили. Верба, що росте біля моєго під`їзду - це природа. Горобці, що сваряться із-за крихти хліба на годівничці - це природа. И навіть сумний безпритульний собака з добрими очима, якого я пригощаю бутербродом по дорозі до школи - це теж природа. Звісно, селянин бачить кожного дня більш різноманітні картини природи, але, мабуть, городянин більше цінує те, що бачить.
Для мене особисто щоденне спілкування з природою зводиться до спостереження за міськими рослинами та тваринами та турботою про мого Рудика - гладкого рудого кота, якого я кілька років тому маленьким кошеням приніс додому.
Іноді мені випадає нагода поїхати з батьками кудись за місто - до лісу по гриби або влітку на море. Тоді я дуже радію тому, що можу побачити багато рослин та тварин. Де б я не був, я намагаюся поводитися так, щоб не завдати шкоди природі. Я вважаю, що саме так треба робити всім і завжди.
Ось нарешті наші гімнасти стали чемпіонами і одержати винагороду.
Прийшовши в літературу,(обст),В.С., наділений талантом і розумом(означ),голосно заспівав....
<span>Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.</span><span>
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...</span>В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:<span>Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.</span>А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.<span>Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!</span>Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:<span>Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.</span>Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.