Метеликові....................................
Я дуже люблю свою школу. Мені подобається проводити там час. Для мене дні, коли я в школі пролітають дуже швидко і, кожні вихідні я не можу дочекатися, щоб знову піти в неї.
Мій день в школі дуже насичений. Спочатку ми сидимо на уроках. Уроки мені не все подобаються і вчителі бувають не дуже, але це не кожен день. Іноді дні просто чудові, особливо якщо є фізкультура і малювання. Я дуже люблю грати в м'яч на фізкультурі. Мені подобається футбол, але вчитель не завжди дозволяє грати з хлопцями. І ще я люблю малювати. Природа у мене виходить найкраще і дуже мені подобається. Вчителька навіть питала, чи не хочу я додатково займатися, але у мене немає часу. Так як після уроків я додатково займаюся танцями. Якщо вибирати між малюванням і танцями, то мені більше подобаються танці. Я дивлюся всі передачі про танці і в майбутньому хочу з танцями зв'язати своє життя.
Після такого напруженого дня приходжу додому і роблю уроки. Танці у мене не кожен день, тому іноді після уроків я можу трохи погуляти з хлопцями в футбол або посидіти з подружками. Іноді я не встигала зробити все уроки, вже було пізно, і мама лаялася, щоб я лягала спати. Але поганих оцінок у мене не було. Я виступала на всіх конкурсах і концертах, тому мені багато прощали. Цим я не хвалюся, але танці вже мені багатьом в житті допомагають.
Час, коли ти в школі найбезтурботніший і радісне. Ти кожен день бачиш своїх друзів, розмовляєш з ними, гуляєш і навіть йдеш додому. Розлучаємося ми з ними зовсім ненадовго, так як зі школи ми поверталися пізно, і час пролетить швидко. І як би я іноді ні втомлювалася, ці всі знання мені в житті обов'язково знадобляться. І тільки потрібно з позитивним настроєм виконувати всі завдання і життя в школі буде найяскравішою і веселою. Шкільний час найулюбленіше.
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся
ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати за
випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це
тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання
чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього
цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти
смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам
робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою,
розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини,
рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця,
цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а
потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у
дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто
пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить,
бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні,
мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту,
але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна
втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж
вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки
пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба
почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем
і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури.
Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може
трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно
посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й
пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі
свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час.
Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою
тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я
завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені
шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають,
відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до
себе.
Урочиста хвилина настала. Вся сім'я сідає за стіл. На
центральному місці — наша бабуся. Ми чекаємо, поки вона візьме першою
пиріжок, а тоді вже вся наша родина. Справжнє задоволення — їсти ці
пиріжки. Вони виготовлені найдорожчими у світі руками — бабусиними. Ці
пиріжки дають нам силу, розум. Мені дуже подобаються пиріжки, випечені
бабусею. Мені завжди хотілося готувати так, як моя бабуся.
Книга
незамiнна,цiкава
повчаэ,надихаэ,захоплюэ
допомагаэ кращэ зрозумiти свiт
диво