Феодалы—богатые люди. Имели власть они потому что занимали высокую позицию в обществе. Нанимали рабов для своих нужд. Иногда правитель помогал феодалам добится власти. Вот и всё:)
Восстание под руководством Булавина
1707-1709 гг .
<span>Причинами выступления стали не только новые тяжелые налоги, но и покушение властей на свободы и привилегии казачества. Немалую роль сыграл и царский указ о запрете носить бороду и традиционную русскую одежду. Непосредственным толчком к выступлению стало уничтожение отрядом К. А. Булавина гвардейского отряда под руководством Ю. В. Долгорукова, направленного для взятия беглых крестьян (1707). Вслед за этим сам Булавин потерпел поражение от войскового атамана Л. Максимова и был вынужден бежать в Запорожскую Сечь. Оттуда он стал направлять "прелестные грамоты" с целью привлечь на свою сторону возможно большее количество казаков и крестьян. Вскоре волнения охватили территорию пяти крупных южнорусских уездов. В апреле 1708 г. многочисленная армия Булавина сумела разбить казачьи части Л. Максимова и занять Черкасск, казнив старшинскую верхушку. Восставшие начали движение в направлении Изюма, Саратова и Азова. Сам Булавин, однако, перед выступлением на Азов был убит знатными казаками. Тем временем восставшими был занят Царицын, перекрыто движение торговых судов по Волге. Отряды двинулись к восставшим башкирским землям. Царь направил против восставших регулярные воинские части и к концу июля выступление было в основном подавлено. Тем не менее, отдельные очаги восстания еще сохранялись вплоть до марта 1709 г.</span>
Перша світова війна розколола II Інтернаціонал на прихильників громадянського миру і підтримки власних урядів у боротьбі із зовнішнім ворогом і противників «світової бійні», з яких одні закликали робітників воюючих країн до активної боротьби за «мир без переможців і переможених, без анексій і контрибуцій» (пацифісти), Інші — до боротьби проти власних урядів, що ведуть війну («Циммервальдська ліва»).
Після закінчення війни обидві течії відкололися від II Інтернаціоналу. На базі "Циммервальдської лівої" в 1919 році утворився III Інтернаціонал (Комінтерн). Ряд партій і груп, у тому числі англійська незалежна Лейбористська партія, незалежна соціал-демократична партія Німеччини на чолі з К. Каутським і Р. Гільфердингом, Французька секція робітничого Інтернаціоналу (СФІО), Російські меншовики і есери на чолі з в. м. Черновим, австрійські соціал-демократи на чолі з Ф. Адлером і О. Бауером і швейцарські на чолі з Р. Гріммом, розійшовшись у поглядах як з другим Інтернаціоналом, так і з Комінтерном, утворили в лютому 1921 року так званий «Двосполовинний», або віденський, Інтернаціонал (офіційно — міжнародне робітниче об'єднання соціалістичних партій)[2].
Залишки II Інтернаціоналу, провівши в 1919 році конференції в Берні і Люцерні, в липні 1920 року на Женевському Конгресі проголосили відтворення Другого Інтернаціоналу; опоненти називали це об'єднання «Бернським Інтернаціоналом».