Велика, героїчна і трагічна постать, що стала символом непокірності та вільного духу козацтва. Северин Наливайко,
спершу простий сотник реєстрового козацтва, а потім – отаман і керівник
великого повстання, потужного народного руху проти шляхти. Був родом з
Галичини. Подався на Січ після того, як його батька вбила шляхта. У 1594
році здійснює похід в Молдавію, а потім – у Валахію і Трансільванію.
Повертається на службу до князя Острозького, а влітку того ж року за
допомогою військової сили реєстрових козаків під приводом боротьби з
татарами захоплює Поділля. Звідси й розпочалося велике повстання. На
допомогу Наливайко покликав Запорозьку Січ.
Повстання почалося в Брацлаві, давньому адміністративному центрі
Східного Поділля. Тамошня шляхта, яка зовсім нещодавно дісталася сюди і
почала керувати зовсім не так, як це робила Литва, довела козаків до
того, що вони її перебили. Северин Наливайко закликав
народ до повстання, причому він усвідомлював потребу в об’єднанні
козацької та народної маси. Козацький сотник пам’ятав долю Косинського
та минулорічні помилки повстанців, тому спрямував агресію козаків та
селян на периферію, в сільську місцевість, намагаючись уникати великих
польських з’єднань та не вступати з ними у боротьбу. За короткий період
часу козаки спромоглися взяти під свій контроль частину Молдавії, все
Східне Поділля, Київщину та частину Волині. Потім Наливайко вдерся у
Білорусь і там організував повстання проти литовської шляхти. Повстання
набирало грандіозних масштабів. В листопаді Наливайко захопив Бар, а в
грудні – Вінницю. Звідти його частина військ рушила на Волинь і
підкорила Луцьк, а січовий ватажок Лобода пішов до Білої Церкви.
Повстання охопило Південні райони Білорусі, і Наливайко увійшов до
Могилева, а в Рєчиці випустив звернення до короля з вимогою віддати
козакам територію між Бугом і Дністром. Проте Польща мобілізувала великі
сили, армію з Молдови на чолі з коронним гетьманом Жолкевським, а з
Литви на Білорусь вирушило 15 тисяч війська для боротьби із повстанням
та Северином Наливайком. Після того,як сили повстанців
з’єдналися, вони перейшли Дніпро і біля Лубен, на р. Солониця
організували укріплений табір, в якому два тижні витримували облогу.
Козаки та частина селян видали Наливайка, оскільки сподівалися, що тоді
поляки їх відпустять, але так не сталося, і майже всі повстанці
загинули. Наливайка стратили у Варшаві в 1596 році.
Все мы связаны с Россией. Ведь мы тут родились, выросли. И наши корни уходят вглубь истории. У меня есть семья. Мама, папа, бабушка, дедушка. Кого-то из предков я знаю, кого-то я помню. К величайшему сожалению, не всех мы помним, не всех знаем. Свою родословную я могу узнать из рассказов родственников и старых фотографий. Старшее поколение у нас в семье не забывается. Родители рассказывают своим детям о судьбе отцов и матерей, братьев, сестер. Молодое поколение сохраняет эту память и в свою очередь может передать следующему поколению.
2 699 км
Протяжённость Царской дороги реконструируется по Геродоту, другим историческим свидетельствам и археологическимданным. Она начиналась в Сардах (около 90 км к востоку от современного города Измир в Турции) и шла на восток к ассирийской столице Ниневии (нынешний Мосул в Ираке), затем, она вела на юго-восток, к Сузам.
Так как Царская дорога не была проложена по самому удобному маршруту, который мог бы связать крупнейшие персидские города, историки считают, что при строительстве использовались участки дорог, проложенных ещё ассирийскими царями. На востоке она практически сливается с Шёлковым путём.
Качество проложенной дороги было столь высоким, что она продолжала использоваться по крайней мере до римской эпохи; в турецком городе Диярбакыр сохранился перестроенный римлянами мост, бывший частью Царской дороги. Её строительство способствовало торговле, достигшей пика в Эпоху Александра Македонского.
В пятой и восьмой книгах «Истории» Геродота описывается протяжённость дороги, связывавшей отдалённые части державы Ахеменидов. Указывая, через какие города она проходила, историк восхищённо описывает устройство персидской почтовой службы и скорость, с которой перемещались гонцы Дария:
Нет на свете ничего быстрее этих гонцов: так умно у персов устроена почтовая служба! Рассказывают, что на протяжении всего пути у них расставлены лошади и люди, так что на каждый день пути приходится особая лошадь и человек. Ни снег, ни ливень, ни зной, ни даже ночная пора не могут помешать каждому всаднику проскакать во весь опор назначенный отрезок пути. Первый гонец передаёт известие второму, а тот третьему. И так весть переходит из рук в руки, пока не достигнет цели, подобно факелам на празднике у эллинов в честь Гефеста. Эту конную почту персы называют «ангарейон».
Считалось,что он общается с духами,богом огня и хранителем земных недр;Казалось,происходит что-то таиственное ,колдовское
вот тебе кратко как смог