Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. Звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. Якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. Проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. Здається, такі приклади містяться в оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник».Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на допомогу. Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.<span>Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка</span>
Може "Декадент"?
Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: «Ось декадент!»
Що в моїй гіісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Я не люблю безпредметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Я з п'ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.
Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент,
А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.
Який же я у біса декадент?
Объяснение:
Неубиваемый шокер
Надежная защита + встроенный яркий фонарь! Всего 299 грн
Скидка 50%
C баллоном CO2
Пневматическое оружие для спортивной стрельбы.
от 385 грн
На каждый день!
Тёплые женские водолазки, гольфы и свитера всего от 75 грн.
Твір на тему: «Життєвий вибір людини»
Українські твори з мови та літератури
Життя кожної людини складається із безлічі рішень, яка вона приймає щодня, щогодини, щохвилини. І кожного разу ми змушені робити свій остаточний та незворотній вибір на користь того чи іншого варіанту. Щоденно кожен з нас робить безліч виборів – від простих до складних, від побутових до глобальних, що в подальшому будуть мати суттєвий вплив на все подальше життя. Інколи вибір легко зробити, а деколи потрібно зважено підійти до варіантів, що пропонуються. Із часом приймати рішення стає все складніше адже наш вибір постійно зіштовхується з інтересами та поглядами оточуючих людей.
Безперечно, під час прийняття рішення стосовно конкретних речей, ми аналізуємо всі плюси та мінуси різних варіантів. Але навіть у цьому випадку ми не можемо до кінця бути впевненими в тому, що згодом все буде саме так, як ми того бажаємо. До того ж ми не знаємо, як би розгорнулись події, якби ми віддали перевагу іншому варіанту. Життя – річ непередбачувана, і спланувати його, на жаль, заздалегідь неможливо. Яскравий приклад: обрана професія може через декілька років просто набриднути чи й взагалі стати непотрібною ринку праці. Але хто про це може достеменно знати наперед? Єдине, що нам під силу точно, це вибір власних принципів, якими ми буду керуватися при прийнятті важливих рішень.
Скоріш за все, під життєвим вибором людини мається на увазі її ставлення та те, як вона сприймає життя та оточуючих людей; як вона сприймає ті засоби, яка людина вибирає для себе аби досягти певні поставлені перед собою цілі. Для когось в пріоритеті життя по правді та за підказками серця, а для когось більшою мотивацією являються матеріальні блага. І якщо перший крокує по життю власним шляхом, долаючи труднощі та складнощі, знаходить своє щастя, самореалізацію, то інший більше за все намагається мати якнайбільше грошей, обіймати високі посади, мати в своєму розпорядженні солідну автівку тощо. Такі члени нашого соціуму навряд чи отримують від життя справжнє задоволення – лише заздрість з боку оточуючих є його щоденним супутником.
Кожен з нас робить вибір самостійно, керуючись певними моральними принципами та настановами батьків, друзів, рідних та близьких людей. Неможливо когось примусити бути добрим, чесним та відвертим, якщо сама людина цього щиро не бажає. Немає двох однакових життєвих стежок, і в цьому кожен з нас є по-справжньому унікальною та неповторною особистістю.
Уважаемые пользователи сайта 12 баллов! Осставляя коментарий, положительный или отрицательный, придерживайтесь простых норм приличия. Оскорбление и угрозы в адрес посетителей сайта, ненормативная лексика, унижающая человеческое достоинство - без придупреждения удаляются!
<span>Автор "Слова" использует самые разнообразные художественные средства изображения: гиперболы, метафоры, сравнения, контрасты, эпитеты, олицетворение. Необъятность Русской земли подчеркивается им одновременностью действия в разных ее концах: "девицы поют на Дунае, льются голоса через море до Киева", "трубы трубят в Новгороде, стоят стязи в Путивле", "кони ржут за Сулою, звенит слава в Киеве". Широкое пространство действия объединяется гиперболической быстротой передвижения по нему действующих лиц. Всеслав, по выражению автора "Слова", хитростями подперся на коней и скакнул к городу Киеву и дотянулся копьем до золотого престола киевского. Отскочил от него лютым зверем. В полночь из Белгорода скрылся в синем облаке, наутро же, поднявшись, оружием отворил ворота Новгорода, расшиб славу Ярослава. В обширных пространствах Руси могущество героев "Слова" приобретает гиперболические размеры: Владимира Мономаха нельзя было пригвоздить к горам Киевским; Галицкий Ярослав подпер горы, затворил Дунаю ворота. Чем шире охватывает автор Русскую землю, тем конкретнее и жизненнее становится ее образ, в котором оживают реки, вступающие в беседу с Игорем, наделяются человеческим разумом звери и птицы, принимающие участие в судьбе Игоря. Вся художественная система "Слова о полку Игореве" построена на контрастах. Один из самых острых контрастов, пронизывающих всю поэму, — это контраст книжных элементов стиля с народнопоэтическими. Широко представлена в "Слове" и феодальная символика. военно-дружинной среде определенное символическое значение имели меч (символ войны), стяг, копье, стремя.. Но ближе всего "Слово" к народной поэзии. Народны образы дерева, преклоняющегося до земли от горя, никнущей от жалости травы, сравнения битвы с пиром, с жатвой. Близок к народному плачу плач Ярославны. В народных плачах постоянны те же обращения к ветру, к реке, к солнцу, которые звучат и в плаче Ярославны. Сон Святослава полон народных поэтических символов. Описание бегства Игоря из плена отражает сказочные мотивы: в сказках нередко герой, спасающийся от преследующего его колдуна, также обращается в животных. Подобно Игорю, обернувшемуся соколом и бившему гусей и лебедей к завтраку, обеду и ужину, в былине о Вольге Всеславьевиче последний, обернувшись соколом, бьет гусей и лебедей для своей дружины. Народная стихия в "Слове" выражается в характерных для народной поэзии отрицательных метафорах ("у Немиги кровавые берега не добром были засеяны — засеяны костьми русских сынов"), в фольклорных эпитетах (чистое поле, острые мечи, каленые стрелы, синее море, черный ворон, красные девы и др.), в некоторых гиперболах, сравнениях и т. д. Поразительно, что столь небольшое произведение так богато и даже роскошно по языку. Автор "Слова" очень точно и метко подбирает слова и выражения. Соловьиное пение не прекратилось — оно "уснуло"; синие молнии не просто блестят — они "трепещут"; трава не просто полегла — она "никнет". Персты не просто кладут на струны — их "воскладают". Славу можно "расшибить" и "притрепать". Тоска "разливается". Печаль "течет" посреди Русской земли. Веселье "развеивается по ковылю". Автор очень скуп на эпитеты, но зато употребленные им — метки. Например, такие эпитеты: "жемчужная" душа "теплые" туманы, "живые" струны. Богато и разнообразно слуховое восприятие автора "Слова". Голоса девиц на Дунае не просто доносятся до Киева _ они "вьются". Телеги у него не скрипят, а "кричат", как лебеди. Соловьи "щекочут", их песни "веселые", орлы "клекчут", лисицы "брешут", галки "говорят", кони "ржут", вороны "грают", туры "рыкают", сороки "втроскоташа", дятлы "тектом" поведают путь Игорю, ночью слышен звериный свист (свист степных сусликов) и т. д. Зрительная четкость образов "Слова" поразительна. Его автор обладал повышенным чувством цвета, характерным для эпохи высокого развития древнерусской живописи, наступившего в XII веке. Зрительно впечатляют образы плавающих в красной крови золотых шлемов, зеленой травы на серебряных берегах Донца, черной земли, политой красной</span>