Процветали торговля, ростовщичество, строительство, ремесла, разработка рудников, мореплавание.
Земледелие из-за неплодородности почвы в Афинах было развито слабо. Продовольствие закупалось в обмен на ремесленные изделия. Афинский порт Пирей господствовал в торговле всего Средиземноморья. Через Пирей экспортировалась продукция греческих полисов - вина, оливковое масло, различные ремесленные изделия, металлы. В Пирей прибывали товары из многих стран: железо и медь - из Италии, хлеб - из Сицилии и Причерноморья, слоновая кость - из Африки, пряности и предметы роскоши - из стран Востока. Хлебная торговля находилась под контролем государства. Крупной статьей импорта были рабы. Главным средством пополнения рабочей силы для греческих полисов в это время служила работорговля.
Наряду с торговлей развивалось ростовщичество, которым занимались владельцы меняльных лавок - трапезиты. При многообразии монет, обращавшихся в греческом мире, размен денег имел важное значение для торговли. Трапезиты осуществляли также переводные операции и брали деньги на хранение.
Афины — место зарождения демократии и колыбель Западной цивилизации, знаменитый город древности, известный со времен классического периода центр философии, литературы и искусства. Афины были родиной многих великих мыслителей: Платона и Аристотеля, Софокла и Еврипида.
Афины были крупным и могущественным городом, одной из колыбелей греческой культуры. Во времена золотого века Греции (около 500 года до н. э. до 300 до н. э. ) город стал важным культурным центром. Богатые серебряные залежи помогли финансировать широкую строительную кампанию, инициатором которой был известный политический деятель Древних Афин - Перикл. В это время и был построен Парфенон - самый значительный памятник города.
Афины - родина современных Олимпийских игр. Первая в мире олимпиада проводилась здесь в 1896 году.
Афины издавна служили промышленным и торговым центром Греции.
<span />
Місце народження: село Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни (тепер – Сумська область)
Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.
Ислам-религия вознмкшая в 6 веке ее проповедовал пророк Мухаммед.
Арабы-народ первоначально живший на аравийском полуострове.
бедуины-арабы всадники вооруженные войны основа силы арабского войска.Также выращивали верблюдов на которых и воевали.
Мухаммед(алейхисалам)-последний пророк ислама.Именно он стал первым распространителем и проповедником ислама.
Коран-священная книга всех мусульман.
Кааба-расположенна в Мекке,направление мольбы всех мусульман к Аллаху.
Ответ:
Візантійська імперія з’явилася в 395 році, після того, як розпалася Велика Римська імперія. Вона проіснувала півтисячоліття. Спочатку вона називалася Романією. У Західній Європі її довгий час називали як Грецька імперія, так як більшу частину населення становили греки. Самі жителі держави звали себе римлянами або ромеями. Тільки в XV столітті спадкоємицю Римської імперії стали іменувати «Візантією». Територія Візантії була величезною – близько 1 млн. км2. Вона займала 3 континенти: Африку, Європу, Азію. Столиця Візантійської імперії, Константинополь, існував ще в період Великої Римської імперії. У Середньовіччі це було найбагатше місто в Європі. Візантію, як і інші держави, спіткала доля вторгнення варварів. Але їй вдалося уникнути великих втрат завдяки мудрій політиці. Слов’янським племенам, які брали участь у Великому переселенні народів, дозволялося селитися на окраїнних територіях імперії. Це сприяло заселенню кордонів, до того ж слов’яни виступали щитом для загарбників. Основа економіки держави – торгівля і виробництво. Так як на території існувала велика кількість багатих міст, то в Візантії були всі товари, необхідні для життя. У період V – VIII століть розцвіли візантійські порти, адже на дорогах купців чекало багато небезпек. Верховна влада належить імператору. Його побут був облаштований надзвичайно багато і шикарно. Центральне управління здійснювалося відомствами: податкової установи, військової каси, пошти, зовнішніх зносин, управління майном імператорської сім’ї і так далі. Царський двір обслуговували палацові секрети. Візантійська імперія успадкувала основи римського судочинства і римське право. Тут функціонували такі поняття як юриспруденція, закон, право, звичай, норми кримінального процесу і права. В державі існувала чітка податкова система. Селянин або вільний городянин платив мита та податки в казну з будь-якого виду трудової діяльності і свого майна. Плата вилучалася за сад, місто, за свійську худобу та приміщення, в яких її тримали, за човен і корабель, за лавку і майстерню.
Манифест
Об отречении Государя Императора Николая II от престола Российского и о сложении с себя верховной власти
Ставка
Начальнику штаба
В дни великой борьбы с внешним врагом, стремящимся почти три года поработить нашу Родину, Господу Богу угодно было ниспослать России новое тяжкое испытание. Начавшиеся внутренние народные волнения грозят бедственно отразиться на дальнейшем ведении упорной войны. Судьба России, честь геройской нашей армии, благо народа, все будущее дорогого нашего Отечества требуют доведения войны во что бы то ни стало до победного конца. Жестокий враг напрягает последние силы, и уже близок час, когда доблестная армия наша совместно со славными нашими союзниками сможет окончательно сломить врага. В эти решительные дни в жизни России
почли мы долгом совести облегчить народу нашему тесное единение и сплочение всех сил народных для скорейшего достижения победы и в согласии с Государственной думою признали мы за благо отречься от престола государства Российского и сложить с себя верховную власть. Не желая расстаться с любимым сыном нашим, мы передаем
наследие наше брату нашему великому князю Михаилу Александровичу и благословляем его на вступление на престол государства Российского. Заповедуем брату нашему править делами государственными в полном и ненарушимом единении с представителями народа в законодательных учреждениях на тех началах, кои будут ими установлены, принеся в том ненарушимую присягу. Во имя горячо любимой Родины призываем всех верных сынов Отечества к исполнению своего святого долга перед ним повиновением царю в тяжелую минуту всенародных испытаний и помочь ему вместе с представителями народа вывести государство Российское на путь победы, благоденствия и славы. Да поможет Господь Бог России.
Подписал: Николай
г. Псков. 2 марта, 15 час. 1917 г.
<span>Министр императорского двора генерал-адъютант граф Фредерикс</span>
