Вячаслаў Адамчык. Урок арыфметыкі. Каротк<span>і змест. Мечык (герой аповяду) - </span>пяцікласнік, вучыцца ў вясковай школе, ідзе апошні год вайны. Ён закаханы ў настаўніцу арыфметыкі. У адрозненне ад усіх іншых настаўніц у школе, яна маладая, заўсёды прыгожа і прыбрана апранутая, ад яе пахне духамі, яна ласкавая. На фоне пасляваеннай разрухі, беднага вясковага жыцця, Чэслава Карлаўна здаецца яму цудам. Ён глядзіць на яе, і марыць пра тое, як з'едзе ў вялікі горад, дзе ўсе людзі прыгожыя, добра апранутыя і смачна ядуць, і вернецца адтуль таксама добра апранутым, можа нават і з залатым зубам як у дырэктара школы, і Чэслава Карлаўна пацісне яму руку, як паціскае дырэктару, і будзе загадкава смяяцца. Ён бачыць яе ў снах, млее ад паху яе духоў. У Чэславы Карлаўны ёсць сын, семікласнік. Аднойчы яна разам з вучнямі едзе ў лес на нарыхтоўку дроў. На нарыхтоўцы дроў з ім здараецца няшчасны выпадак, ён кідае снарад ў вогнішча. І Чэслава Карлаўна прападае на некалькі тыдняў, не прыходзіць на ўрокі. Мечык нават марыць, што сын яе памрэ, і тады ён стане ёй, такой прыгожай, сынам. Так, сына настаўніцы ён ніколькі не шкадаваў, як бы раўнаваў. Але праз некалькі тыдняў паправіўся яе сын, і сама Чэслава Карлаўна вярнулася ў школу, такая ж прыгожая. Мечык адчуваў да яе столькі любові, і так баяўся, што ніколі не зможа ёй у гэтым прызнацца. У яго здарыўся невялікі канфлікт з сынам настаўніцы, той паставіў Мечыку падножку, і Мечык моцна пхнуў яго ў адказ, так што той паваліўся. Гэта бачыла Чэслава Карлаўна, і спытала ў сына, хто яго так, а той паказаў на Мечыка. Мечык папрасіў прабачэння ў пачатку ўрока перад настаўніцай, і яна лёгка прыняла яго прабачэнні, але ён зразумеў, што зараз ніколі ўжо не зможа сказаць ёй пра сваё каханне. ("Няўжo вы нe вeдaeцe, штo я люблю вac. I cынa вaшaгa бyдy любiць. Уcё, штo вы xoчaцe", — aлe я мaўчaў.+ Я ceў, i нa мянe paптaм нaxлынyлa цяжкaя кpыўдa, штo янa нiкoлi нe бyдзe вeдaць пpa гэтa i, пэўнa, нe xoчa — y яe ёcць cвoй клoпaт, cын, тoй xмypы мyж, cтaлacць, a я яшчэ зyciм мaлы.). І, хаця крыўда гэтая засталася з Мечыкам надоўга, паступова яна прайшла, і цяпер, праз дваццаць гадоў, ён прыязджае ў родную вёску, успамінае сваю любоў да настаўніцы арыфметыкі, і думае, што і цяпер не сказаў бы ёй пра сваю дзiцячую любоў. Фінал : "<span>Нe cкaзaў бы. Бo мы зaўcёды мaлa дoбpaгa гaвopым дpyгiм, бaючыcя чyжoe paдacцi, i, мyciць, гэтaк тpaцiм cвaю.</span>"
В історії світової літератури чимало історій про скнар, так що Гобсек з повісті Бальзака — образ не новий. Але от що справді цікаво, що письменник за допомогою свого героя дослідив усебічно проблему грошей.
Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов'язок перед чоловіком і дітьми. Гроші — річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже просто, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов'язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.
Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.
Владимир Дубровский стал разбойником в силу тяжелых обстоятельств, сложившихся в имении его отца – Кистенёвке. Неподалеку от Кистенёвки проживал богатый помещик Кирилл Петрович Троекуров, который очень любил охоту. Дубровский и Троекуров были приятелями, несмотря на то что Троекуров был намного богаче Дубровского.
Андрей Дубровский имел единственную деревню, а для охоты у него было две гончих собаки. Троекуров держал великолепную псарню. «Псарня чудная, вряд людям вашим житье такое ж, как вашим собакам» — сказал Дубровский. В ответ на эту обиду псарь Троекурова ответил, что некоторые дворяне могут позавидовать собачей жизни, Дубровский обиделся. С тех пор дружба прекратилась. Разгневанный Кирилл Петрович сгоряча лишает Андрея его деревни, тот понервничал, слег и умер на глазах у сына Владимира. Кистенёвку вместе с людьми отдали во владения Троекурова.
Сковорода вважав , що справжня людина цінує працю . Свою і навколишніх людей . Це людина чесна , інтелігента , яка має щире серце і душу. А головне - ясний розум і незлостивість . Сковорода знав , що кожна людина має своє покликання в своєму житті і просто повинна його віднайти . Людина , відгороджена від усіх своїми мареннями, думками і комплексами відчуждена для інших. А ще письменник знав , що не всі ідеальні , а тому кожна людина заслуговує на своє місце серед інших.
1.Сова -весёлая голова..2. Журавль и цапля.3.Журавль идёт к цапле женится.4. Цапля идёт к журавлю женится.5.Журавль снова идёт женится к цапле.6.Цапля снова идёт к журавлю. 7.Ходят они по всю пору не сватуются.
