Тайга — самая большая по площади ландшафтная зона России. Её ширина в Европейской части достигает 800 километров, а в Западной и Восточной Сибири — 2150 километров. Северная граница зоны тайги совпадает с южной границей лесотундры и в значительной части расположена севернее полярного круга. Южная граница тайги начинается примерно на широте Санкт-Петербурга, тянется к верховьям Волги, севернее Москвы к Уралу, далее до Новосибирска, а затем до Хабаровска и Находки на Дальнем Востоке, где их сменяют смешанные леса. Вся Западная и Восточная Сибирь, большая часть Дальнего востока, горные массивы Урала, Алтая, Саян, Прибайкалья, Сихотэ-Алиня, Большого Хингана покрыты таёжными лесами.
Крайняя южная граница тайги находится на 42-ой параллели (северная часть острова Хоккайдо в Японии) , крайняя северная — вплоть до 72-ой параллели (Таймыр) .
Лесосте́пь — природная зона, характеризующаяся сочетанием лесных и степных участков. Северная граница лесостепи почти совпадает с южной границей распространения ели. Ее можно провести через города Екатеринбург – Казань – южнее Тюмени – севернее Новосибирска. Восточнее Кузнецкого Алатау вследствие горного рельефа лесостепь теряет характер непрерывной полосы. Она встречается здесь в виде изолированных островов, расположенных по депрессиям рельефа. Южная граница лесостепи идет по южной окраине Кодр и Донецкого кряжа, южнее Саратова, по северному склону Общего Сырта, южнее Петропавловска и Омска.
К степям на территории России относятся равнины Причерноморья и Приазовья, Северный Крым (впрочем это Украина) , Западное Предкавказье, юг Среднерусской и Приволжской возвышенностей, юг Высокого Заволжья, юг Западной Сибири. Восточнее Алтая степь распадается на отдельные острова, окруженные горными ландшафтами.
<span>Зона пустынь умеренного пояса – природная зона с крайне засушливым, резко континентальным климатом, разреженной растительностью из полукустарников на бурых пустынно-степных и серо-бурых почвах. В России их можно найти только в Астраханской области.</span>
Африкано-аравійська платформа
У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір’я, що лежать
на висоті 200-500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500-1000 м над рівнем
моря (28,1 % площі). Низовини займають лише 9,8 % площі, головним чином
уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м)
Африка поступається лише Антарктиді та Євразії. Майже всю Африку на
північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких
у центрі Сахари піднімаються нагір’я Ахаггар і Тібесті (г. Емі-Кусі,
висота 3415 м), у Судані — плато Дарфур (г. Марра, 3088 м). На
північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (г.
Туб-каль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет
Етбай (г. Ода, 2 259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені
Північно-Гвінейською височиною (г. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір’ям
Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір’я (г. Рас-Дашан, 4
620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться
найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогір’ям Азанде лежить западина Конго, обмежена із заходу
Південно-Гвінейською височиною, з півдня — плоскогір’ям Лунда-Катанга,
зі сходу — Східно-Африканським плоскогір’ям, на якому височать найвищі
вершини Африки — гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорї (5109 м).
Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу
плоскогір’ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу — Драконовими
горами (г. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка
простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку
вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У
північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і
широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м
(Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад
1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи
відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та ін.).
<span>Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах
активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір’я, Східно-Африканське
плоскогір’я), де простягається складна cистема східно-африканських
розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають
цокольні рівнини і цокольні брилові гори, які обрамляють западини
Східної Африки (у т.ч. Рувензорі) та Катанги. У Низькій Африці цокольні
хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки,
виступають у Сахарі (у нагір’ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові
плато і конуси поширені на Ефіопському нагір’ї і в Східній Африці
(Кіліманджаро, Кенія та ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в
Судані (г. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають
Драконові гори в Лесото.
Золото, алмази, марганцеві, залізні, хромові, кобальтові, уранові, мідні руди, платина, кам'яне вугілля, нафта, фосфори,графіт, слюда.
</span>