1) «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. Не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (Захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.)
2) «Тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!» (Молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.)
3) «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!» (Захар на громадському віче.)
4) «Силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. Хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. Ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (Мирослава Захарові про поневолення сина.)
5) «Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (Мирослава про пораду Максима тухольцям.)
6) «Подвійний зраднику,— се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» (Бурунда-бегадир до Тугара Вовка, руського боярина.)
7) «Дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… Життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (Тугар Вовк Максимові, умовляючи того зрадити свій народ.)
8) «Ну, то Богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (Максим Тугару Вовкові.)
9) «— Не хвали… дня перед вечором! Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас?» (Максим Тугару Вовкові.)
10) «Не трать надії. Я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії!» (Мирослава Максимові у шатрі батька в монгольському таборі.)
11) «Що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? Твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (Мирослава Максимові.)
12) «А то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. Тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! Ні, сього не буде! Я йду сам і без його слова». (Тугар Вовк Мирославі.)
1) Лис Микита на торговищі. 2) У бочці з фарбою. 3) Переляк у лісі. 4) Микита проголошує себе царем. 5) «Справедливе» царювання Лиса. 6) Свято в лісі. 7) Загибель Лиса Микити.
Симоненко доводить, що щастя не лише в матеріальних благах, достатку. Людина має розуміти красу природи, прагнути жити в гармонії з навколишнім світом і собою. Поет звертається до нас: «Гляди ж, не проспи». Є люди, які думають, що в них все попереду, не поспішають робити добро іншим.Кожна людина — цілий світ. Людина замислюється — а чи так я живу? Що треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять? А сьогодні все для тебе, говорить поет, отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів.В. Симоненко сміливо ламав стереотипи, оспівуючи не полководців, героїв, керівників, а простих людей, які творять щоденний подвиг. Мільярди людей… усі вони неповторні й несхожі. Вони, як зірки на небі, де кожна горить незвичайним світлом. Він сміливо заявив: «На світі безліч таких, як я. Та я, Їй-Богу один». З точки зору ліричного героя, людина — це унікальна особистість з не повторним внутрішнім світом. Спеціально для неї створений весь світ, і потрібно скористатися цим даром.<span>Ця поезія спонукає до роздумів про кожного з нас: які ми є, чи відповідаємо тим критеріям людяності, які утверджує своєю поезією В. Симоненко. Треба гідно прожити життя, лишити добрий слід на землі, бо призначення людини — творити добро, жити відповідно до законів людської моралі.
</span>
<span>Якось я побував у найгодовнішої серед тих людей і мене вразило її дружелюбність і я захотьв залишитмся у неї.коли прилетіли кораблі і сказали що вже потрібно вертатися додому я майже не заплакав,але розумів що вдома мене чекає сім'я.я попрощався з усіма і тихенько стрибнув на скло і полетів додому.</span>
