Нещодавно я проходила повз вулиці свого дитинства. У мене проминули усі спогади мого дитинства. Я згадала усіх своїх друзів, різноманітні ігри, дитячій сміх та подерті коліна. Я на це все дивилась і згадувала що ці всі будинкі мені здавалися дуже височезними. А зараз, я розумію шо це звичайнісінькі п'яти-поверхові будівлі. В дитинстві вони були дуже гарними, де були дуже гарні клумби з квітами, де всі діти в них любили ховатися під час гри у хованкі. А зараз цього немає, а є наполовину пусті старі квартиркі, бур'яни. Але я дуже рада то що в мене було дитинство у такому затишному дворі.
Покинутий музей.
У нашому музею імені Івана Франка вже давно не має відвідувачів.Мені дуже шкода тому що моя бабуся працює в музеї.Ще з самого дитинства вона не одноразово розповідала про творчість Івана Франка.Вона говорила як про не тільки поета а й дуже велику людину,яка вміла писати захоплюючий твори.Мені Дуже шкода що музей закривається.Тому що ніхто вже його не відвідує.
Без повАги,без любОви до рІдного