Я думаю там единственная проблема - Минский украл Дуню у отца.
Смотритель приезжал в Санкт-Петербург чтобы забрать Дуню.Он пришел 1 раз,но ему назначили другое время т.к. Минский спал.Смотритель еще раз пришел и попросил отдать ему Дуню,но Минский сказал, что она счастлива с ним. Минский сунул деньги смотрителю и выставил на улицу.В третий раз, когда смотритель пришел к Минскому Дуня увидев отца упала в обморок и тогда Минский грубо (можно так и сказать) выбросил на улицу отчаянного отца.
После смотритель начал пить и умер.К нему на могилу пришла девушка с детьми и рыдала,и мы все понимаем, что это и есть Дуня.
Путешествие, которое совершил А. С. Пушкин осенью 1833 года, имело целью знакомство поэта с местами, с живыми участниками и очевидцами минувших событий Крестьянской войны под предводительством Е. И. Пугачева.
В числе этих мест был и город Уральск — центр земли Уральского казачьего войска. Решение посетить город было принято Пушкиным не сразу. Оно возникло где-то на пути за Волгой, созрело и было принято в Оренбуржье. Из Оренбурга 19 сентября Александр Сергеевич пишет Н. Н. Пушкиной: «... завтра еду к яицким казакам, пробуду у них дни три — и отправлюсь в деревню через Саратов и Пензу». К яицким казакам — это к казакам уральским, в Уральск, где было «начальное гнездо бунта».
20 сентября Пушкин отправился из Оренбурга в Уральск, а затем, 23 сентября, — из Уральска в Болдино, куда он прибыл 1 октября. За это время — с 19 сентября по 2 октября (12 дней!) мы не знаем ни одного пушкинского письма, хотя по пути в Уральск поэт довольно подробно писал о своем путешествии.
И только на другой день своего приезда в Болдино Пушкин напишет письмо жене, в котором очень скупо сообщит о пребывании в Уральске.
Уральск стал последним пунктом пребывания Пушкина в его поездке на восток страны - Бывший Яицкий городок — колыбель восстания Е. И. Пугачева, в окрестностях которого собирались первые повстанческие силы и где Пугачев объявил себя «Третьим царем». Городок явился первой крупной крепостью, которую осадили пугачевцы.
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
http://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html
