Твір Акутагави «Павутинка» має глибокий і суто філософський зміст. Це швидше притча, ніж щось інше, тому, щоб краще зрозуміти її зміст, треба мати неабиякі знання з східної філософії, зокрема, з японської. Ця новела-притча була створена автором для дітей і мала на меті розвивати в дітях високі моральні якості, виховувати в них творчі здібності, вчити дітей жити на світі. Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата пожалів павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс. Будда бере тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у руках долі, і опускає її в озеро. І цією павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у печалі пішов собі геть. Новела «Павутинка» стверджує ідеали добра, вчить, що треба жити в мирі з людьми і з самим собою, відповідати за свої вчинки, робити добрі справи і пам”ятати, що за всі вчинки доведеться колись відповісти, бо існує вища справедливість.
Современный человек существует в окружении естественных, преобразованных и созданных им продуктов материальной и духовной деятельности человечества в целом. Для хранения, исследования и презентации этих продуктов как реальных остатков уходящей культуры, связывающей нас с предками, существуют музеи. Музей, созданный первоначально для хранения, изучения и экспонирования интересных с точки зрения культуры и науки предметов природного и искусственного происхождения, постепенно приобрел статус хранилища социальной памяти и трансформировался в социокультурный институт. Музей представляет ценности, утрачиваемые обществом, привлекает внимание к тем общечеловеческим ценностям, которым угрожает современный прогресс, сохраняет ценности как историко-культурное наследие, способствуя непрерывности и преемственности поколений и культур. Современный музей выступает также преобразователем и транслятором духовных и материальных ценностей, проецируя сохраненные ценности в будущее, воспитывая новые поколения, реализуя единство прошлого, настоящего и будущего в истории человечества
