Главными героями являются Том Сойер и непосредственно сам <span>Гикельберри Финн, также сюда можно отнести негра Джима, но все же он больше второстепенный персонаж!</span>
Елом сюжетів для художників та письменників наступних епох.
Овідій народився 23 березня 43 р. до н.е. в містечку Сульмоні неподалік від Рима. Його сім’я, заможна й шанована, належала до давнього роду вершників - другого за значенням стану римського суспільства. Майбутньому поету дали два імені: Публій (від прізвища одного з його предків) і Назон («носатий»).
Здобувши ґрунтовні знання в римських риторичних школах, Овідій вирушив у так звану освітню поїздку до Сицилії, Греції та Малої Азії. Такі подорожі за його часів вважалися обов’язковими для будь-якого шляхетного римлянина, а для поета й поготів. За три роки після закінчення навчання Овідій вступив на державну службу й за сприяння впливових родичів домігся успіхів у судовому й поліцейському відомствах. Наступною сходинкою в його кар’єрі було сенаторство. Одначе юнак не прагнув суддівських і адміністративних посад, на які намагався влаштовувати його батько. У двадцять п’ять років Овідій покинув службу і присвятив себе поезії. Незабаром він став найулюбленішим поетом римлян.
Дебютував Овідій збіркою «Любовні елегії». Книжка принесла йому широке визнання й зажила слави «практики кохання». Наступну книжку - «Героїди» - можна назвати «історією кохання». До неї увійшли п’ятнадцять ліричних, сповідальних монологів-листів від імені покинутих коханими міфологічних героїнь або історичних осіб — Федри, ГІенело-пи, Медеї, Сапфо та інших. Завершуючи логічну послідовність, «теорією кохання» стала дидактична поема «Наука кохання». Це - своєрідний навчальний посібник, практичні поради автора чоловікам і жінкам, що мають допомогти їм перемогти в «любовній битві». Роботу над елегіями Овідій розпочав, коли йому не виповнилося й двадцяти років. Коли «любовну трилогію» було завершено, поетові було вже близько сорока п’яти.
Життя на вершині слави тривало майже двадцять років. Двері будинку Овідія, що стояв у центрі Рима, завжди були гостинно відчинені для численних друзів і шанувальників. Поет мав ще й заміське помешкання, де писав свої вірші. Він став таким відомим, що отримав право займати в театрі почесне місце біля самої сцени. Як рівний Овідій зустрічався з відомими митцями, потоваришував з великим Горацієм.
Найвизначніший період у творчості Овідія розпочався 2 р. н.е., коли він узявся до написання поеми «Фасти» - своєрідного літопису, у якому, йдучи від свята до свята, намітив описати сотні міфів та історичних подій, пов’язаних з історією Риму. Водночас із «Фастами» митець працює над епічною поемою з п’ятнадцяти частин «Метаморфози» («Перевтілення»). У цьому творі на матеріалі давньогрецьких міфів про різноманітні перевтілення Овідій задумав пояснити все, що відбувається в мінливому, гідному подиву світі природи.
Систематизувавши безліч міфічних оповідей, Овідій уклав «історію людства» — від виникнення з хаосу гармонійного космосу до «золотої доби» Августа, коли після громадянських війн настав мир. У «Метаморфозах» ідеться про чотири століття в історії людства: золоте, срібне, мідне й залізне. Сучасників поета не залишили байдужими рядки про «залізні» часи, за яких вони жили, коли «люд на грабунок іде», «на господаря гість зазіхає», коли втрачено совість і сором і богиня справедливості Астрея назавжди покинула землю.
Загалом у поемі двісті п’ятдесят міфів про перевтілення, почерпнутих із різних джерел: про народження людей з каменів після Всесвітнього потопу; про перетворення на лаврове дерево німфи Дафни, яку переслідує Аполлон; про те, як красуня Левкотоя через любов Сонця стала левконією, а її суперниця — соняшником, тощо.
Так звали величайшего героя мифов Древней Греции. Он был сыном красавицы Алкмены и Зевса — главного бога древних греков.Свой первый подвиг Геракл совершил, едва родившись на свет. Ночью, когда все спали, в колыбель к новорожденному заползли две огромные змеи. Но малютка Геракл проснулся, схватил змей за шеи и задушил их. Увидев необычайную силу младенца, его приемный отец Амфитрион дал Гераклу воспитание, достойное героя. Мальчика обучали грамоте, пению и игре на кифаре — струнном инструменте древних греков. Но гораздо лучше были успехи Геракла в борьбе, стрельбе из лука и владении копьем и мечом.Геракл вырос на целую голову выше всех, а силой с ним не мог сравняться ни один человек. Глаза его светились необычайным, божественным светом. Вскоре Геракл убил грозного льва и снял с него шкуру. Он накинул ее, как плащ, на свои могучие плечи, а лапы связал у себя на груди. Шкура с головы льва служила Гераклу шлемом. Он вырвал из земли целое дерево и сделал себе огромную палицу — боевую дубину.Боги позаботились о снаряжении юного героя. Гермес подарил ему меч, Аполлон — лук и стрелы, Гефест выковал золотой панцирь, а мудрая Афина соткала одежду. Возмужав, Геракл совершил много удивительных подвигов. Он разбивал вражеские войска, убивал насильников, притеснявших его народ, уничтожал чудовищных львов, кабанов, хищных птиц, укрощал бешеных быков, побеждал грозных великанов.Он убил лернейскую гидру — чудовище с телом змеи и девятью огнедышащими головами, добыл золотые яблоки Гесперид, поймал златорогую керинейскую лань, одолел грозного великана Антея — сына Земли. Антей был непобедим в борьбе, потому что мать-земля все время давала ему новые силы. Но Геракл оторвал Антея от земли, поднял над собой и задушил. Геракл уничтожил и грозных титанов, с которыми не могли справиться даже бессмертные боги.Врагам удалось одолеть Геракла только хитростью, пропитав его одежду ядом. Умирая, Геракл воскликнул: «Мужи Греции!.. Ради вас я очистил землю и море от чудовищ и зла...» В награду за великие подвиги Зевс вознес Геракла на Олимп, где жили боги, и самого его сделал бессмертным богом.Миф о Геракле перешел от греков к другому великому народу древности — римлянам. Те назвали Геракла на свой манер: Геркулесом. От римлян этот миф унаследовали другие народы.Некоторые даже называли именем героя своих мальчиков. Так, у грузин есть имя Ираклий, у французов — Эркюль (сокращенное Херкюлюс — Геркулес). О Геракле писали поэты разных народов, его подвиги изображали художники. Имя «Геркулес» дали особой овсяной крупе, очень полезной для детского питания.Попал Геракл и на небеса: одно из созвездий названо именем Геркулеса, а рядом с ним светится созвездие Гидры.Почему же доныне так популярен, так любим герой древних греков? Жизнь древних народов была очень трудна. Дикие животные разоряли их поля, убивали скот и людей. Воинственные племена нападали на мирные селения и угоняли людей в рабство. Их косили страшные болезни, с которыми они не умели бороться. Многие народы погибли, исчезли с лица земли. Но на смену им приходили новые, еще более мужественные, еще более упорные и трудолюбивые. Год за годом, век за веком обживали они землю, возделывали поля, строили города, переплывали моря, истребляли опасных хищников. И всегда люди мечтали о богатырях, совершающих сказочные подвиги.Гильгамеш вавилонян, Мелькарт финикийцев — народов, живших до древних греков, — во многом похожи на Геракла. Герои русских народных сказок тоже побеждали Бабу Ягу, Кащея Бессмертного, одолевали нечистую силу, убивали Змея Горыныча — близкого родственника лернейской гидры. И такие герои живут в преданиях едва ли не каждого народа.<span>Конечно, эти герои вымышлены, они не существовали в действительности. Но их главные подвиги — покорение природы, обуздание враждебных человеку сил — всё же были совершены. И совершили их своим незаметным, повседневным трудом бесчисленные поколения самых простых, обычных, рядовых людей. Поэтому, воспевая подвиги Геракла и других сказочных героев, мы воспеваем труды и свершения длинного ряда наших предков, ряда, начало которого теряется во мгле тысячелетий.</span>
