<span>Творча спадщина Тараса Шевченка яскрава та різноманітна. Хоч він найбільше відомий нам саме як поет, не слід забувати, що Шевченко створив також чудові прозові, драматичні й художні твори. Дуже поширеною темою у творчості Кобзаря є тема тяжкої долі української жінки. Поеми «Катерина» та «Наймичка» присвячені саме цій темі.</span><span>Обидві поеми Шевченка розповідають нам про долю дівчини-покритки. На жаль, це була типова трагедія для тогочасного суспільства. І письменник, який-усе життя дуже переймався долею рідного народу, не міг оминути цієї теми. І тому він у своїх творах порушив цю важливу та страшну проблему.</span>Хоч поеми «Катерина» та «Наймичка» мають спільну тематику, проте вони дуже різні. Передусім вони різні своєю композиційною будовою, але це, на мою думку, не настільки важливо. Як ми бачимо вже з назв, головними героями поем є жінки. Це два яскравих і прекрасних образи. І Катерина, і Ганна красиві,працьовиті, ширі та чесні. Проте, героїні дуже відрізняються. Побачити ці відмінності можна, проаналізувавши життя обох дівчат.,Обидві історії дуже схвилювали мене: мені навіть уявити страшно, що довелося пережити Катерині та Ганні. Я помітила, що дуже часто, коли читаєш якийсь захоплюючий літературний твір, забуваєш, що його герої — лише літературні образи, вигадані автором. Так і цього разу, але одразу спадає на думку те, що таких дівчат у сучасній Шевченку Україні були тисячі. Отже, події, змальовані в поемах, є не стільки художнім вимислом, скільки просто узагальненням реальних подій. Це справді страшно!Катерину виганяють із дому батьки, вона з малою дитиною без грошей і навіть теплого одягу йде зі свого села. Вона поневіряється, потерпає від голоду та холоду і врешті зустрічає свого кривдника. Але Іван теж проганяє її. Не в змозі витримати такого приниження, Катерина топиться, залишаючи дитину напризволяще. Ганну так само спіткала доля покритки, але Ганна знаходить спосіб вижити. Вона підкидає дитину багатим людям, а сама йде працювати до них наймичкою. Отже, Катерина підкорилася обставинам, але, на мою думку, її не можна засуджувати.А вчинок Ганни є справді незвичайним! Мене глибоко вразила сила духу, любов до сина, яку виявила Ганна.<span>Через образи Ганни та Катерини Т. Шевченко розкриває проблему покриток в українському суспільстві XIX століття. Цими образами він стверджує духовну силу, чистоту української жінки та її прагнення перемогти обставини.</span>
Визволення України від кріпацтва
Доминантой монумента является фигура Кобзаря — Шевченко высотой 4,5 м, установленная на высоком постаменте из серого (на момент сооружения ярко-черного) лабрадорита. Статуя полна динамики — и в точно найденном ракурсе слегка наклонённой набок головы, и в энергичном жесте правой руки, и во всей фигуре Шевченко просматривается готовность к действию, целенаправленность, внутренняя напряженность, что в полной мере соответствовало советской трактовке образа Т. Г. Шевченко как поэта и художника-революционера. Скульптура имеет ярко выраженный силуэт, легко узнаваемый издали, что сближает общий фон монумента с <em>конструктивизмом</em>, — суровые, укрупненные складки одежды, лаконичность форм, энергичная обработка поверхности большими обобщенными плоскостями — все это призвано создать могущественный образ непокоренного борца за права трудящихся. К детализации автор прибегат лишь в разработке лица, которое осуществлено не только для достижения портретной схожести, а и раскрытие внутреннего мира, в русле трактования личности поэта, выявление твердости и силы духа поэта-борца. Именно поэтому взгляд монументального Кобзаря суровый и гневный, а вычеканенные на голове морщины означают горечь пережитого-передуманого. Целостности образа автор достигает проработкой и других деталей — например, крепко сжатой в кулак (гневный жест) рукой.
Фигуры, которые окружают пьедестал, — вдвое меньше по высоте, чем статуя Шевченко. Они воспринимаются в основном вблизи. По замыслу скульптора, осуществлять обзор фигур нужно в последовательности композиционной спирали, начиная от фигуры «Катерина» и двигаясь против часовой стрелки.
Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.
<span>Психологическая автобиографическая новелла Михаила Коцюбинского, написанная в 1908 году</span>