Відособлюються, тобто відокремлюються комою, а в середині речення виділяються з обох боків комами узгоджені визначення, поширені (виражені причастям чи прикметником із залежними від них словами) і поодинокі: стоять після обумовленого слова (Трава, вкрита росою, блищала на сонці). Поодинокі визначення, які стоять після обумовленого слова, також, як правило, відокремлюються, так як навмисно виділяються, підкреслюються автором (А Маша, наївна, була впевнена в його любові). Велику роль при відокремленні одиночних визначень відіграє інтонація (Вітер, сильний, неприємний. Вітер сильний неприємний); стоять перед означуваним словом тільки в тому випадку, якщо мають додатковий обстоятельственное (причини, умови, поступки, часу) значення (Оглушений сильним ударом, міліціонер спочатку нічого не зрозумів); стоять перед особовим займенником Молода і красива, вона подобалася чоловікам); відокремлені від обумовленого слова іншими словами (В кімнаті, причепурена й важлива, сиділа бабуся). Відособлюється особливий вид узгодженого визначення – додаток.
Серед неузгоджених визначень відокремлюються за допомогою тире визначення, виражені невизначеною формою дієслова, перед якими без шкоди для змісту можна поставити а саме (Він приїхав з одним бажанням – вчитися).
Відокремлюються також визначення, що виступають у ролі уточнюючих, пояснювальних і приєднувальних членів речення, а також неузгоджені означення, виражені порівняльним зворотом.
<span>Слід пам'ятати, що автор може виділити будь-яке узгоджене і неузгоджене означення, якщо воно, на його думку, виділяється інтонаційно.
</span>Відділяються комою, а в середині речення виділяються комами поширені узгоджені означення, що стоять після обумовленого слова. За столом сидів чоловік, схожий на величезного ведмедя. Кожен день на вулицях, у трамваях вона бачила ці особи, звичайні, росіяни, стомлені, з не пускають до себе поглядом. Нас оточував з усіх боків суцільною вікової бор, рівний по величині доброму князівства. Стоять і ті троє, похмурі все. Сонце, ще не увійшло в силу, гріє дбайливо і лагідно. На небі задумливо завмерли легкі хмари, ще рожеві від заходу. Як же можна панночок, виголошують подібні монологи, серйозно обвинувачувати за що-небудь?
Поодинокі узгоджені означення, що стоять після обумовленого слова, як правило, відокремлюються. Стілець, зламаний, віднеси на горище. Будинок, таємничий, нависав над вулицею темною громадою. Хлопчик, ображений, почервонів. Люди ж, здивовані, стали як камені. Через кілька хвилин вже йшов дощ, рясний. Дівчинка, здивована, нічого не відповіла. Василь, обурений, вбіг у мою кімнату.
Стоять перед означуваним іменником одиночні і поширені узгоджені визначення відокремлюються тільки в тому випадку, якщо мають додатковий обстоятельственное значення. Втомлена, дівчина ледве дісталася до будинку. Приваблені світлом, прилетіли метелики і кружляли біля ліхтаря. Завжди спокійний і розважливий, Федір не квапився з відповіддю. Здивована, дівчинка довго не могла сказати ні слова. Схвильована несподіваною звісткою, мати присіла на стілець. Втомлені до останньої ступеня, альпіністи не могли продовжувати сходження. Надані самим собі, діти опинилися в скрутному становищі.
Стоять перед особовим займенником одиночні і поширені узгоджені визначення відокремлюються. Заколисаний солодкими надіями, він міцно спав. Низенький, присадкуватий, він володів страшною силою в руках... Розгублений, я залишився стояти на місці. Поранені, вони знову повзли на камені, насилу тягнучи за собою автомати. Неймовірно змучена, вона спала до полудня. Здивований і ображений, я замовк.
Відокремлені від обумовленого слова іншими словами одиночні і поширені узгоджені визначення відокремлюються. Мені назустріч, чисті й ясні, неслися звуки дзвону. Каштанка потягнулася, позіхнула і, сердита, похмура, пройшлася по кімнаті. Стріли, пущені в нього, впали, жалюгідні, назад на землю. Облямований летючої піною, вдень і вночі дихаємо мовляв. Очі змикалися і, напівзакриті, теж посміхалися. Відливають золотом, що лежало за річкою пшеничне поле.
Неузгоджені означення, виражені невизначеною формою дієслова, перед якими без шкоди для змісту можна поставити "а саме", відокремлюються за допомогою тире. Єдине питання – залишитися або піти – мучив його. Кожен з них поставив перед собою мету – служити суспільству. ...Я йшов до вас з чистими намірами, з єдиним бажанням – зробити добро! Але прекрасний цей жереб – просяяти і померти. ...Ми всі одержимі однією пристрастю – чинити опір. Чому ти береш на себе таке право – судити? <span>Кожен з нас вирішує це питання – виїхати чи залишитися – для себе.</span><span>
«Людина – найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещадніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот…» (І. Багряний)
<span><span> </span>Я підтримую думку автора. Дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. Вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.</span>
<span>Упродовж всього життя людина виявляє себе з різних сторін. На роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… Життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. З одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати характер, а де не треба – промовчати. Але з іншого... Іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. Та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.</span>
<span><span> </span>Яскравим прикладом є одна з героїнь твору Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім*я» Маруся Кайдашиха. До незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. Вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. Це видно у звертаннях до Мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «Це не Мотря, а бендерська чума»… Така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.</span>
<span><span> </span>Людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. Багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. Утім, я думаю, це неможливо. Люди – найнепередбачуваніші створіння на Землі. Наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. Прикладом цього може слугувати герой твору Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував образ своєї матері, безпощадно вб*є її? Як можна виправдати цей вчинок? Після цього він ніколи не стане щасливим. Сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. І хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.</span>
<span><span> </span>Можливості людей безмежні. Протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. Людина винайшла ліки, машини, електрику, Інтернет… Ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. Але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.</span>
<span><span> </span>Отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на Землі. У їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це використають.</span>
Велика людина знає ціну маленької монети. <span> Сіцілійське прислів'я</span>
Хочемо ми цього чи ні, але придбати щось у сучасному
світі можна лише за гроші.
Кишеньковий метал – так називають <span>іноді металеві гроші. Історія монет сягає 27
століть. Перші з них, викарбувані з міді, а пізніше – із золота, були виготовлені у стародавньому Китаї. Там їх
виливали не круглими, а у вигляді різних невеликих предметів. </span>
Монети стали платіжним засобом близько 700 року до
нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися
з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню
(реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була
відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а
потім на них наносили карбування.
<span>Слово «монета» - це одно з імен давньоримської
богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки. </span>
<span>Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці
монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид
злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара.
Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної
форма, а карбування наносилось не дуже чітко. Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня
монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити
підробку. </span>
Карбування монет було державною справою. Випуск
кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.
У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена
перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого,
яка так і називалася – «срібник».
Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію.
Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють
паперові або й взагалі віртуальні гроші.
Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з
першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене
місце.