Людська байдужість – це страшна хвороба, якою заражена більшість населення планети. Постійна заклопотаність, велика кількість проблем, недовіра до навколишнього світу – це все робить нас байдужими. Досить часто нам простіше не звертати увагу та уникати негативних емоцій чи зайвого клопоту аби лише не задати собі нових проблем.
Важливо те, що не тільки молоді люди є такими, а й у великій своїй більшості люди більш старшого віку стали байдужими до оточуючого середовища. А що вже говорити про молодь, коли покоління, що їх виховує таке.
Мені здається, багато чого починається зі звичайного егоїзму, що заклався ще у дитячому віці. Власне «я» стає у людей понад усе на світі. Можливо, зараз час такий? Я не маю великого досвіду, щоб порівняти і зробити аналіз. Але дідусь часто говорив мені, що раніше люди були довірливіші, добріші, уважніші. Він казав, що люди допомагали один одному і не просили за це плати чи відпрацювання. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, допоможеш іншому – відбереш у себе.
Ось і прийшла довгоочікувана неділя. На столі лежала гарно оздоблена писанка. Так хотілось жити,щоб радіти цьому гарному дню.
5) вужче, глибше, нижче, важче, дорожче
Думаю, правильно....
Вареники мученики пiдмет
сиропом,вам,Боки,маслом,очi,за нас муки - додатки
набивали,заливали, кипiли,терпiли - присудок
в чавунi - обставинна
грiшних, такi(?) означення
<span>Одного дня тихе болото ніби хтось збурив.
Усі його мешканці гомоніли, лементували, галасували, доводили одні
одним, хто на що здатен.</span>
— Скрекеке! — розпиналася жаба, — я найкраще співаю, мене все болото слухає. Я найкраще стрибаю, я найшвидше бігаю!
— Чекай-но, — хитнула чубатою головою чапля, — а чи постоїш ти на одній нозі так, як я?
— Бу-гу! — зареготав бугай. — артистка знайшлася! Ось коли я співаю, аж шибки в селі деренчать.
— Деренчать, коли я співаю, — обурився деркач, — хіба ти так умієш?
— Всі знають, що найкраще співаю я! Квік! Квік! — випхнув пихато груди кулик.
Тоненька очеретинка слухала всі ті розмови і все нижче схилялася до води.
— А ти чого мовчиш? — запитав її вітер.
Бо я нічого не вмію робити.
— Таке скажеш, — засміявся вітер, — кожен щось вміє, тільки треба те вміння розбудити.
<span>О диво! Тоненька очеретинка ожила, заспівала. Та такою була її
пісня, що всі мешканці болота заслухалися. А вітер полетів далі, бо
мусив скрізь побувати, всім допомогти повірити в себе.</span>
