Українська мова є національною мовою українського народу, дуржавною мовою України. Це одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу, яка вдоскналювалася зусиллями багатьох поколінь упродовж віків.
Горда красуня У далекому царстві-квітнику жили найрізноманітніші квіти. Кожна з них мала свій характер і вдачу,та попри все, всі вони дружили, лиш одна Троянда завжди намагалася вколоти когось гострим слівцем. Одного разу в королівстві відбувся урочистий бал. Лілея вражала своєю легкістю та граційністю,Орхідея – ніжністю, Хризантема зачарувала всіх мелодійним співом. Навіть тендітні фіалочки підготували незабутній танок. А Троянда засліпила всіх своєю красою, проте норовистий характер одразу дав про себе знати. Тому ніхто з гостей не запросив пихату квітку на жоден танець.<span> Байка доводить, що зовнішня краса людини не настільки важлива, на скільки багатогранний її внутрішній світ. </span>
Наталка-це ідеал української жінки. Вона гарна, розумна, працьовита та до того ще й вірна. Дівчина чекала свого коханого недивлячись на всіх заможних залицяльників. Але при цьому всьому вона ще й була готова заради матері на все, навіть вийти заміж за нелюба. Це говорить про те, що дівчина справді була неймовірно доброю.
Але коли повернувся Петро, дівчина показала, що вона волелюбна , і сказала, що якщо не вийде за Петра, не вийде вже нізакого. Це показало, що Наталка була вірною.
На мою думку, кожна українська дівчина хотіла б бути схожою на Наталку і я не вийняток.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/27005117#readmore
U /_ U | U /_ U | /_ U
U /_ U | U /_ U | U /_
U /_ U | U /_ U | U /_ U
U /_ U | U /_ U | U /_
це двохстопний амфібрахій
У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
<span>Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів і в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня дунайської води заховує тіло... </span>
<span>Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення будь-якою ціною добитися свободи.</span>