Лише за цієї умови житимеш на
повну силу. Щасливим будеш,
спрямувавши усі свої сили на
добро. Митець має стверджувати
добро власною творчістю.
Доля українського народу склалася
так, що пісня завжди була для
нього і найбільшою радістю, і
сльозою в горі, і закликом до
боротьби. У пісні є все: найтонші
відтінки почуттів, хвилювання,
радощі та страждання. Пісня —
душа нашого народу.
Живопис так само є сплеском
душі. Це застигла на полотні пісня.
Створюючи картину, художник має
це усвідомлювати. Живописець має
співати пісню фарбами.
Відтворюючи в барвах українську
природу, художник має творити
живописну пісню!
Отже, треба братися за роботу. Як
же хочеться, щоб Україна назвала
Васильківського своїм співцем!
Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці «Маленький принц» сказав: «Найголовніше — те, чого очима не побачиш».
<span>Що це — «те»? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? Душу? Вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється... В милосерді, чуйності, здатності любити... Згадаємо добре чудовисько з казки «Червоненька квіточка», якого Настенька покохала саме за красу душі. Згадаємо дзвонаря Квазімодо з «Собору Паризької Богоматері» Гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. Але ж некрасивим і інвалідам набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. Саме обділені Богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. Якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх? </span>
<span>Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «Дівчисько-то — інвалід, В тут раптом — весілля! Ну яка дружина з каліки?» Не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. Не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. І для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помічають... </span>
<span>Краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. Це гармонія із самим собою та навколишнім світом. Вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? І звідкіля береться душевне каліцтво? Мені здається, що все це дано понад силу. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є, і це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність... </span>
<span>І я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ. </span>
Ми з тобою друзі.
Вони не полюбляють ходити до школи .
Він вивчив вірш.
Вона допомогла бабусі перейти дорогу.
Я приготувала сніданок.
Її не було в школі.
Недумано( обставина) негадано( обставина) забігла( присудок) в глухомань( обставина) сосни( підмет) пахнуть ( присудок) ладаном( додаток) в кадильницях( обставина) світань( додаток)- речення розповідей, неокличне, складне, сполучникове складнощі дрібне означальне
