Ответ:
Объяснение:
Наталка Полтавка — центральний образ п’єси. Це звичайна українська дівчина. Про себе вона співає: Не багата я і проста, но чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Мати називає Наталку «доброю дочкою», а виборний дає їй таку виразну характеристику: «Золото — не дівка!. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить ». Таким чином, ми дізнаємося про героїню перш за все те, що вона відповідальна, покірна й працьовита. Тому й усі матері в селі ставлять Наталку за приклад своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». Характеристику трохи з іншого боку дає дівчині виборний, який розповідає про її почуття до Петра, глибоку вірність і відданість Наталки в коханні: «Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує». Вірність дівчини виявляється тим більше, що про її коханого вже давно нічого не чути, і возний припускає навіть, що неможливо «любить такого чоловіка, котрого може й кістки погнили». Та дівчина залишається вірною своєму слову попри все: і постійні настійливі сватання, й вимоги матері вибрати собі врешті-решт нареченого, щоб не залишитися самій. Та Наталка дуже правдива в своїх почуттях і не може зрадити кохання до Петра, якого чекає вже чотири роки. Це цілих чотири роки невідомості, виглядання, очікування, вірності. Сила кохання Наталки виявляється в її першому пісенному діалозі, коли вона щиро звертається до любого: «Петре! Петре! Де ти тепер?., я тебе любила і тепер люблю… Вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються…». У своєму вірному коханні Наталка ніби уособлює традиційні народні уявлення про вірність закоханих, про те, що дівчина має чекати свого нареченого хоч би і все своє життя, не зраджуючи йому. До Наталки постійно сватаються інші парубки й чоловіки: і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і «многії другі», а вона «многим женихам піднесла печеного гарбуза», хоч мати й сердиться на неї, мріючи, щоб дочка вигідно вийшла заміж та полегшила їхнє матеріальне становище. Урешті до Наталки сватається підстаркуватий, але багатий возний, який до вподоби матері. Наталка намагається відвернути возного від себе, звертаючись до його сумління: «Гріх вам над бідною дівчиною глумитись! Моє все багатство єсть моє добре ім’я». Дійсно, для Наталки, яка досить бідна наречена, честь — це єдиний скарб, тому вона мусить берегти її, а так само й свою вірність коханому. І на докори матері дівчина гордо відповідає: «Лучче посивію дівкою, як піду за таких женихів. Нехай вони будуть розумні, багаті і письменніші од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!» Наталка вважає, що шлюб без кохання неможливий, що це обман і наруга над її дівочою гідністю, бо з нелюбом вони не зможуть жити «люб’язно й дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному». Родина для неї — це поєднання двох закоханих сердець, а в коханні не вибирають, хто багатший чи вигідніший: «Серце не вважає, кого раз полюбить, з тим і помирає!» Та врешті Наталці доводиться стати перед вибором — зрадити свої кохання чи не послухатися матері. Вихована у старосвітських народних звичаях, дівчина не може йти проти материнської волі, тому погоджується на самопожертву заради матері: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за першого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати» Такий вчинок зовсім не робить Наталку зрадницею, а навпаки, підносить її високі моральні якості, здатність на самопожертву заради щастя близької людини. Однак горе її таке сильне, що з розпачу дівчина хоче кинутися у Ворсклу. Про страждання свого серця Наталка розповідає в пісні « Чого ж вода каламутна ». Вона не бачить для себе щастя в нерівному шлюбі з нелюбом, бо коли бідна дівчина вийде за багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою». У найважливіші моменти Наталка може бути й рішучою. Так вона заявила, що буде тільки з Петром, що любить його. Навіть нерішучість коханого і його бажання відступитися від неї заради добра її матері не зупиняють дівчину в боротьбі за своє щастя: «Возний мусить одступитися!» І навіть залякування судом і тюрмою її не лякають. У цій сцені образ дівчини розкрито найглибше, зокрема яскраво показано її рішучість, наполегливість, розум. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка — ідеал селянської дівчини.
Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини Кобзаря — великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX — початку XX століть — народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт.
Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки — сестри, матері — у тогочасному суспільстві. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Шевченка — не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку "ще молодою — у могилу нужда та праця положила", та рідних сестер — Катрі, Ярини, Марії, які "у наймах виросли", та в яких "у наймах коси побіліли". Доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. Навіть назви творів, присвячених жінкам, — "Сова", "Наймичка", "Відьма", "Слепая" — свідчать про невеселе, трагічне їх життя
Одним із кращих творів Шевченка, присвячених жіночій долі, можна вважати поему "Катерина". У поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства — долю збезчещеної дівчини. Уже з перших рядків поет звертається до дівчат: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями..." Далі Шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. Катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити. Природний сором, гордість відступають перед любов'ю до дитини. Доля зводить Катерину з коханим — батьком її дитини. Вона, боса, вибігає йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю — не до себе, до сина. Та байдуже москалеві й до Катерини, і до сина. Бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби.
Самопожертва — це риса, яка притаманна багатьом жінкам-матерям у творчості Кобзаря. Згадаймо хоча б поему "Наймичка". Ганна, мати-одиначка, розуміючи, що з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова — "мамо"... Мати-вдова тяжко працює, аби її дитина не залишалася неписьменною, як вона сама (поема "Сова"): "І день, і ніч працювала, Подушне платила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило". Та, на жаль, матері не судилося побачити щасливої долі своєї дитини: син виріс, і його забирають у солдати. Нещасна жінка, залишившись сама, божеволіє з горя, голосить, мов сова, образ якої стає тут синонімом горя.
Жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала...") розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі. Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці.
Долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці Кобзаря й знайшли відображення у віршах і баладах "Причинна", "Тополя", "Лілея", "Утоплена", "Русалка"... Образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п'єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. Жінка з дитиною на руках завжди була для Шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Невмирущі Шевченкові рядки: "І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі" стали своєрідним символом віри для багатьох поколінь справжніх, щирих українців. І дай Боже, щоб вони стали дійсно пророчими.
Зовнішність: Худий, блідий, виснажений.
Заняття: Помічник на фермі місіс Менн, помічник трунаря, помічник у злодіїв.
Характер: Терплячий, стійкий, добрий, милосердний, вдячний, сильний духом, має власну гідність.
<span><span>Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
</span><span><span>Риси характеру
</span><span>Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі</span></span></span>
