<span>Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного рицаря в обладунках. Лицарі - професійні воїни - являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особові ідеали. Рицарська культура складається у феодальній середовищі.
Лицарі нижчі за рангом служили в цих дружинах зі своїми загонами, з'являючись на перший поклик господаря. На нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все майно яких містилось у військовій виучці і зброї. Багато хто з них мандрував, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцем, а нерідко і просто промишляв розбоєм.
Згідно з розповсюдженням у лицарській середовищі уявлень, справжній лицар повинен був походити із знатного роду. Поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав фамільний герб і родовий девіз. Приналежність до стану передавалася спадково, в рідких випадках в лицарі присвячували за виняткові військові подвиги. Суворість правил стала порушуватися з розвитком міст - ці привілеї стали все частіше купуватися.
У лицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний лицар зобов'язувався мати безліч достоїнств. Він мав бути зовні красивим і привабливим. Тому спеціальна увага приділялася одяг, прикраси, статурі. Обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. Від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг Обладунки починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.
Від лицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. Свою доблесть треба було весь час підтверджувати, і багато рицарів були в постійному пошуку нових можливостей для цього. «Якщо тут війна, я тут залишуся», - говорить лицар в одній з балад поетеси Марії Французької. Нічого незвичайного не було в тому, щоб помірятися силою з незнайомим суперником, якщо той хоч чим-небудь викликав незадоволення. Організовувалися спеціальні лицарські турніри. У 11-13 ст. виробилися правила рицарських двобоїв. Так, їх учасники повинні були користуватися однаковою зброєю. Частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом наперевіс. Якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірне зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. При проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання - імітацію битви двох загонів. Лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. Такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. Якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій початий «не за правилами».
Вищим виявом лицарської любові до війни, агресивного бажання феодалів до захоплення нових земель, підтриманим католицькою церквою, стали хрестові походи на Схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. У 1096 році відбувся перший з них, а в 1270 - останній. Під час їх проведення виникають особливі військово-релігійні організації - лицарські ордени. У 1113 році був заснований орден іоаннітів, або госпітальєрів. В Єрусалимі, поблизу храму знаходився центр ордену тамплієрів, або храмовників. Управляв орденом великий магістр, покорявшийся особисто Папі римському. Вступаючи в орден, лицарі давали обітниці послуху і смирення. Вони носили чернечі плащі поверх лицарських лат. В агресії проти слов'янських народів головну роль зіграв Тевтонський орден.
Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні Франції. Вони створюють культ Прекрасної Дами, служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил «куртуазія». «Куртуазия», крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. Був розроблений особливий ритуал женихания до дівчат. Навіть в любовній ліриці, в описі почуттів лицаря до пані частіше за все використовується характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор, васал.
По всій Європі розвивається і жанр рицарського роману. Для його сюжету були обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. Романи широко відображали побут і риси свого часу. У той же час в них вже помітний інтерес до окремої людської особистості. Найбільш популярні сюжети - про лицарів «Круглого стола», про легендарного короля бриттів Артура, лицаря Ланселота, Трістані та Ізольді. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря</span>
Каждый день я играл в футбол, катался на велосипеде с друзьями. купался в местной речке. Ходил в лес по грибы с бабушкой. с другом на велосипеде ездили в соседний городок. Лето я провел очень хорошо!
<span>Произведение великого А.Пушкина о взаимоотношениях
единственной дочери и ее отца. Для Самсона Вырина Дуня была смыслом жизни, его
светом в окошке, его единственной радостью и поэтому, когда Дуня легкомысленно
сбежала из дома, влюбивших в проезжего дворянина, ее отец не выдержал этого и
умер от горя от разлуки с любимой дочерью. Конечно, Дуня потом приходила на его
могилу, молила о прощении, но вернуть отца уже не могла. Поражает такая
сильная привязанность отца к дочери и такое легкомыслие с ее стороны, ведь отец
был стар и не совсем здоров. </span>
<span> Ребята пускали по реке кораблики. Брат вырезал их ножиком из толстых кусков сосновой коры. Сестренка прилаживала паруса из тряпочек. На самый большой кораблик понадобилась длинная мачта. - Надо из прямого сучка, - сказал брат, взял ножик и пошел в кусты. Вдруг он закричал оттуда: - Мыши, мыши! Сестренка бросилась к нему. - Рубнул сучок, - рассказывал брат, - а они как порскнут! Целая куча! Одна вон сюда под корень. Погоди, я ее сейчас... Он перерубил ножиком корень и вытащил крошечного мышонка. - Да какой же он малюсенький! - удивилась сестренка. - И желторотый! Разве такие бывают? - Это дикий мышонок, - объяснил брат, - полевой. У каждой породы свое имя, только я не знаю, как этого зовут. Тут мышонок открыл розовый ротик и пискнул. - Пик! Он говорит, его зовут Пик! - засмеялась сестренка. - Смотри, как он дрожит! Ай! Да у него ушко в крови. Это ты его ножиком ранил, когда доставал. Ему больно. - Все равно убью его, - сердито сказал брат. - Я их всех убиваю: зачем они у нас хлеб воруют? - Пусти его, - взмолилась сестренка, - он же маленький! Но мальчик не хотел слушать. - В речку заброшу, - сказал он и пошел к берегу. Девочка вдруг догадалась, как спасти мышонка. - Стой! - закричала она брату. - Знаешь что? Посадим его в наш самый большой кораблик, и пускай он будет за пассажира! На это брат согласился: все равно мышонок потонет в реке. А с живым пассажиром кораблик пустить интересно. Наладили парус, посадили мышонка в долбленое суденышко и пустили по течению. Ветер подхватил кораблик и погнал его от берега. Мышонок крепко вцепился в сухую кору и не шевелился. Ребята махали ему руками с берега. В это время их кликнули домой. Они еще видели, как легкий кораблик на всех парусах исчез за поворотом реки. - Бедный маленький Пик! - говорила девочка, когда они возвращались домой. - Кораблик, наверно, опрокинет ветром, и Пик утонет. Мальчик молчал. Он думал, как бы ему извести всех мышей у них в чулане.</span>
Страшная ночь
<span> Пик вымок до последней шерстинки. Пришлось вылизать всего себя язычком. После этого шерстка скоро высохла, и он согрелся. Ему хотелось есть. Но выйти из-под куста он боялся: с реки доносились резкие крики чаек. Так он и просидел голодный целый день. Наконец стало темнеть. Птицы угомонились. Только звонкие волны разбивались о близкий берег. Пик осторожно вылез из-под куста. Огляделся - никого. Тогда он темным клубочком быстро покатился в траву. Тут он принялся сосать все листья и стебли, какие попадались ему на глаза. Но молока в них не было. С досады он стал теребить и рвать их зубами. Вдруг из одного стебля брызнул ему в рот теплый сок. Сок был сладкий, как молоко мыши-матери. Пик съел этот стебель и стал искать другие такие же. Он был голоден и совсем не видел, что творится вокруг него. А над макушками высоких трав уже всходила полная луна. Быстрые тени бесшумно проносились в воздухе: это гонялись за ночными бабочками верткие летучие мыши. Тихие шорохи и шелесты слышались со всех сторон в траве. Кто-то копошился там, шмыгал в кустах, прятался в кочках. Пик ел. Он перегрызал стебли у самой земли. Стебель падал, и на мышонка летел дождь холодной росы. Зато на конце стебля Пик находил вкусный колосок. Мышонок усаживался, поднимал стебель передними лапками, как руками, и быстро съедал колосок. Плюх-шлеп! - ударилось что-то о землю недалеко от мышонка. Пик перестал грызть, прислушался. В траве шуршало. Плюх-шлеп! Кто-то скакал по траве прямо на мышонка. Надо скорей назад, в кусты! Плюх-шлеп! - скакнуло сзади. Плюх-шлеп! Плюх-шлеп! - раздалось со всех сторон. Плюх! - раздалось совсем близко впереди. Чьи-то длинные, вытянутые ноги мелькнули над травой, и - шлеп! - перед самым носом Пика шлепнулся на землю пучеглазый маленький лягушонок. Он испуганно уставился на мышонка. Мышонок с удивлением и страхом рассматривал его голую скользкую кожу... Так они сидели друг перед другом, и ни тот, ни другой не знали, что дальше делать. А кругом по-прежнему слышалось - плюх-шлеп! плюх-шлеп! - точно целое стадо перепуганных лягушат, спасаясь от кого-то, скакало по траве. И все ближе и ближе слышалось легкое быстрое шуршанье. И вот на один миг мышонок увидел: позади лягушонка взметнулось длинное гибкое тело серебристо-черной змеи. Змея скользнула вниз, и длинные задние ноги лягушонка дрыгнули и исчезли в ее разинутой пасти. Что дальше было, Пик не видел. Мышонок опрометью кинулся прочь и сам не не заметил, как очутился на ветке куста, высоко над землей. Тут он и провел остаток ночи, благо брюшко у него было туго набито травой. А кругом до рассвета слышались шорохи и шелесты.</span>
Каждый день я чищу зубы по два раза:утром и вечером.Также,надо чистить зубы по 2-3минуты ,не меньше!Если у меня заболел зуб,то я иду к врачу.Врач осматривает зуб и прописывает нужные лекарства.Нужно бережно относится к зубам.Ведь другие зубы не вырастут.