Олег Кандиба-Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь. У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька.
Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року. У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".
У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.
До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства.
Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем.
Праця людей годує,а линь марнує
коріння праці гірке, але плоди - солодкі
умій працювати і помічників добирати
у праці- краса людини
замлю прикрашає сонке- а лююдину праця
без роботи а ні хлиба, а ні праці ніде і води взяти
людина свою далю працею кує.
Ці два дзвонарі були сліпі.Але один осліп коли був доросліший,а другий з народження.І той хто осліп з народження заздрив тому,що осліп пізніше.Тому що той бачив свою матір,близьких.Ось і чому сліпий з народження завжди був злий.
Вплив героя був дуже великий.Тому ,що за одну розмову з сліпим музикант думав,що він теж повинен бути злим.І тому як щоб не інші з такою думкою він й залишився
Українська пісня існує здавна. Її ще називають поетичним літописом нашого народу. Чому так називають? А тому що наші предки навіть в піснях оспівували події які відбувалися на той час. Такі пісні ще називають - історичними. Звісно оспівували не тільки події, а й побут, свята, тощо. Пісні в яких оспівували свята називаються - календарно- обрядовими. Календарно-обрядові пісні поділяються на чотири цикли: зимовий, весняний, літній і осінній. Наприклад в літньому циклі співали пісні: русальні, купальські, обжинкові.
Українські-народні пісні які залишились до наших днів є як запальними так і сумними.