Мой любимый сериал "Отель Элеон" в данном сериале рассказывается всё про всё, начинается чертовщина когда русская девушка из колхоза Дарья и богатенький Франзуз Лео поселяются в отель,затем оказывается что Лео пропадает и Дарья вызывает полицию,полиция знает такого "мажора" он разводит русских они продают квартиру и якобы женятся на деньги девушки, когда Дарья понимает что она без. денег она просит помочь свою подругу и та ей предлагает работать мойщицой(ну убирать номера) и пожить пока у подруге,затем и начинается самое интересное , я жду новых серий чтобы насладиться этим сериалом
1)Путь к озеру.
2)Ребята и утята.
<span>3)До свидания,утята</span>
По убеждению Державина, цель искусства и литературы – содействовать распространению просвещения и воспитанию любви к прекрасному, исправлять порочные нравы, проповедовать истину и справедливость. Державин подчеркивает национальный характер своего творчества. На этот существенный признак державинской поэзии спустя полвека указывал В. Г. Белинский: «...мы имеем в Державине великого, гениального русского поэта, который был верным эхом жизни русского народа, верным отголоском века Екатерины II». Державин свел поэзию с заоблачных высот, приблизил ее к жизни. Его произведения насыщены множеством реальных примет времени, конкретными подробностями, в которых запечатлелись быт и нравы современной ему эпохи. Державин выражал интересы государства, родины; цари и царедворцы слышали от него порою очень горькую правду. Убедительный пример тому – ода «Властителям и судиям» .
Державин преобразовывал, иногда до неузнаваемости, одический жанр по самым разным направлениям. Особенно интересны его опыты в одах, соединяющих в себе прямо противоположные начала: похвальное и сатирическое. Именно такой была его рассмотренная выше знаменитая ода «К Фелице» . Соединение в ней «высокого» и «низкого» получилось вполне естественным именно потому, что уже прежде поэтом был найден верный художественный ход. На первый план в произведении выдвигалась не отвлеченно-высокая государственная идея, а живая мысль конкретного человека. Человека, хорошо понимающего реальность, наблюдательного, ироничного, демократичного в своих взглядах, суждениях и оценках. Очень хорошо сказал об этом Г. А. Гуковский: «Но вот появляется похвала императрице, написанная живой речью простого человека, говорящая о простой и подлинной жизни, лирическая без искусственной напряженности, в то же время пересыпанная шутками, сатирическими образами, чертами быта. Это была как будто и похвальная ода и в то же время значительную часть ее занимала как будто сатира на придворных; а в целом это была и не ода и не сатира, а свободная поэтическая речь человека, показывающего жизнь в ее многообразии, с высокими и низкими, лирическими и сатирическими чертами в переплетении - как они переплетаются на самом деле, в действительности» .
Небольшие по объему лирические стихотворения Державина также пронизаны новаторским духом. В посланиях, элегиях, идиллиях и эклогах, в песнях и романсах, в этих более мелких, чем ода, лирических жанрах, поэт чувствует себя еще более освобожденным от строгих классицистических канонов. Впрочем, строгого деления на жанры Державин вообще не придерживался. Его лирическая поэзия - это некое единое целое. Оно держится уже не той жанровой логикой, не теми неукоснительными нормами, которыми предписывалось соблюдать соответствия: высокая тема - высокий жанр - высокая лексика; низкая тема - низкий жанр - низкая
лексика. Еще недавно подобные соответствия были необходимы молодой русской поэзии. Требовались нормативы и образцы, в противодействии которым всегда заключен импульс для дальнейшего развития поэзии. Другими словами, как никогда нужна была исходная точка, от которой большой художник отталкивается, ища свой собственный путь.
<span><span>Учнівський твір за трагедією Йогана Гете «Фауст».Основоположник німецької літератури нового часу, мислитель і вчений, Йоган Вольфганг Гете в історії світо вої культури залишив свій слід передусім як поет. Творчіст-Гете віддзеркалила найважливіші тенденції і протирічч епохи. У підсумковому філософському творі-трагедії «Фа уст» митець виклав свої роздуми про сенс життя, який він вбачав у діяннях в ім’я людини. Трагедія «Фауст» – це пристрасне уславлення відвічного потягу людства до знання, істини, шлях пошуку якої поєднаний з трагічними помилками. Трагедія відкривається «Прологом на небі», де зіштовхуються два філософських погляди на сенс людського буття. Суперечка Бога з Мефістофелем про гідність людини, про її можливості і сенс існування закінчуються згодою Господа на експеримент, який Мефістофель збирається провести з доктором Фаустом. Оптимістичний погляд Бога, заснований на вірі в людський! розум, творчі сили, дозволяє творцю стверджувати, що Фауст залишиться вірним йому, а Мефістофель потрібний хіба для того щоб не давати людям заспокоюватися і задовольнятися малим:</span>Людина не всякчас діяльності радіє, Понад усе кохає Супокій; Потрібен їй супутник ворушкий, Щоб бісом грав і збуджував до дій. <span>Так, Фаусту судилося багато чого випробувати, здолати різноманітні спокуси, щоб знайти себе, усвідомити власну’ велич і покликання. Вчений-енциклопедист, розчарований у наукових пошу-ї ках, у попіуках істини, звертається до магії. Глибокий відчай Фауста, якого не можуть задовольнити схоластичні теорії, приводить його до відчуття душевного спустошення. Мефістофель також має енциклопедичну освіченість. Вівд мудрий і знає людську натуру, вміє скористатися людськими слабкостями, завжди спокійний, пристрасті і емоції, його не хвилюють, людей він просто зневажає:</span>Я так люблю живих людей,Як любить кіт живих мишей.Мефістофель живе без ілюзій, без надій і без віри. <span>Фаус спочатку байдужий до земних втіх і радощів, спокус і обіцяі нок диявола виконати будь-яке бажання. Його хвилює пошум сенсу людського буття, власний досвід і переживання. Але) він погоджується віддати душу Мефістофелю в тому випадку, коли перестане шукати, задовольниться тим, що має. І диявол приймає цю умову.</span>Спокуси реального життя, молодість, кохання… Фауст не встояв проти чар кохання, але Маргарита не змогла дати йому відчуття безмежного щастя. Тягар провини за загублене життя коханої лягає на Фауста. На схилі своїх літ герой наближається до втілення свого ідеалу: вищий сенс буття він бачить у служінні людям, у вічному потязі до знання, в пошуках досконалості. <span>Трагедія «Фауст» написана Гете не про одну людину, вона присвячена сучасному і майбутньому людства, його бідам, надіям. Цей твір є відображенням вічної суперечки Фауста і Мефістофеля, добра і зла, які живуть у кожному з нас. Заклик Фауста не заспокоюватись, не впадати в са-мовдоволену сплячку, а діяти, змінюючи життя і самого себе на краще, актуальний і сьогодні: Лише той життя і волі гідний, Хто б’ється день у день за них. Тільки в праці і вічному пошуку можливий розвиток і вдосконалення людини, без нього настає духовна смерть – ось, мабуть, один із головних висновків безсмертної трагедії.</span><span> </span></span>
