Мій віхідний день
Сонечко,посміхаючись прокидається,разом зі мною. За вікном дерева купаються в теплих лучах. Я збираюсь на тренування і в мене гарний настрій.С восьмої години ранку до обіду буду бігати,стрибати...
Полудень час смачненько попоїсти та відпочивати.
Та вже вечір наближається : жовто-гаряче сонечко огортає своєю любов'ю. Природа неначе шепоче.Кіт-воркіт ніжиться та насолоджується останніми променями.
Ввечоріє зіроньки,неначе іскри стріляють. Луна посміхаючись,освічує небо.
На добраніч,пішов я спати.
[захопл’уйуц’:а]
наголос на "о"
Я ходил[а] в магазин и увидел[а] аквариум с рыбками
На краю яруги стоїть стара осика. Сучки на ній обламані, кора облізла, а в товстому стовбурі видніється дупло. Від дупла до кореневища тягнеться вузька щілина.
По осиці, дзвінко посвистуючи, бігає голубувато-сіра з білими грудьми пташка. <span>Це повзик. У </span><span>нього гострий і міцний </span><span>дзьоб, а над очима проходить чорна смужка,— так, ніби він </span><span>хмуро насупив брови. Що ж це повзик тут робить? Поживу </span><span>шукає? Ні! Лісовий штукатур будує собі житло.</span><span>
</span>
Ось він камінцем припав до струмка, а згодом повернувся від нього до дупла з грудочкою глини у дзьобику. Утоптав, вмазав глину в щілину й полетів знову до струмочка. І так кілька днів. Повзик ніби штукатурить старе дерево.
Минає тиждень. Щілину майстерно замазано.
Довго й старанно трудився повзик. Зате ж і хатка в нього вийшла добротна.
