Таємниче море, таємничий шепіт, таємнича пригода
Ще в давні часи люди прекрасно розуміли силу і значення слів в житті людини.
Можливо, вам відома знаменита філософська притча про трьох «ситах» Сократа. До знаменитого давньогрецького мудреця прийшов знайомий, який хотів розповісти йому про одне його одного. І тоді Сократ попросив «просіяти» його розповідь через три сита»: правди, добра і користі. Виявилося, що вести, які приніс знайомий Сократа, не цілком правдиві, погані і не принесуть ніякої користі. Тоді славетний філософ запитав його, навіщо йому знати те, що має намір сказати йому знайомий.
В алегоричній формі притча віщає нам про роль слова в житті людини. Згадайте рядки російського поета Вадима Шефнера, говорять про те, що «словом можна вбити, словом можна врятувати». А чи завжди ми обережно і виважено підбираємо слова, пам'ятаючи, як багато вони значать в людському житті? Чи пам'ятаємо те, що слово - це не просто символ, а щось більше?
З найдавніших часів люди намагалися говорити, використовуючи певні правила, коротко і ясно. На глиняних табличках шумерів ще в IV-II тисячоліттях до нашої ери знайдено настанови про те, як вести себе в розмові. У ті далекі часи люди розуміли, що не можна говорити в роздратованому стані, бо потім доведеться каятися.
«Закони Ману», що являють собою давньоіндійський збірник поведінкових норм, свідчили, що не можна вимовляти слова в пригніченому стані. Недозволено словами уязвлять або лякати інших.
На стародавньому Сході вважалося найбільшою образою піти, не дослухавши до кінця.
Грубі словесні образи, посилені образами і душевними переживаннями, можуть викликати серйозні захворювання. Злі слова несуть негативну енергетику, завдаючи шкоди людській психіці.
На противагу їм добрі, теплі слова і побажання пам'ятаються роками, привносять гармонію і спокій у людську душу. Але, на превеликий жаль, у сучасному житті ми часто забуваємо або не хочемо говорити ласкаві і ніжні слова. Як було б здорово, якби люди не соромилися і не забували дякувати один одного, говорити красиві компліменти.
Нам Богом дано великий дар - мову, з допомогою якого ми спілкуємося і передаємо інформацію. Не можна забувати про велику відповідальності у поводженні з ним.
<span>Слова мають величезну силу, яку можна використовувати на благо людини. Адже саме вони - «одяг» наших думок, що визначають якість тих умов, в яких ми живемо.</span>
Патріотизм – досить цікаве для вивчення явище. Говорячи простими словами, патріотизм означає любов до своєї батьківщини, до своєї країни з боку людини і її внутрішня згода в деяких випадках визнати інтереси країни вище своїх власних інтересів. Не варто плутати патріотизм з націоналізмом, який визнає найвищою цінністю не країну в її різноманітті, в тому числі і національному, а націю.
У сучасному світі існує дуже багато модних явищ і течій. Якщо говорити про Україну, то треба визнати, що найбільш модними тут є скоріше одяг, спосіб життя або суспільний статус, а не патріотизм. Серед українців досить багато людей, які бажають нашій країні добра, але це бажання небезкорисливо, адже всі ці люди вважають, що в хорошій країні і їм самим буде добре. Причиною такої ситуації є вплив на Україну західноєвропейських країн і того способу життя, який панує там. Згідно західноєвропейської ідеї, найголовнішою цінністю вважається людина й її благо, а країна створена для того, щоб це благо людині забезпечувати. З цього виникає ідея про те, що людина не повинна відмовлятися від власних благ та інтересів в ім’я країни, адже це країна створена для її обслуговування, а не вона створена для обслуговування країни. Тому ні про який реальний патріотизм і його моду в Україні не може бути й мови. У той же час, якщо поглянути на держави, які знаходяться на схід України на карті світу, можна помітити, що там патріотизм дійсно більш популярний. Україна знаходиться між двома великими центрами впливу – західна Європа і Росія, кожен з цих центрів впливу нав’язує нашій країні певні ідеї, в тому числі присутність патріотизму з боку Росії або відсутність патріотизму з боку країн західної Європи.
Казка про чарівну осінь та її трьох синів місяцівЖила-була на світі Осінь. Вересень, Жовтень, Листопад - сини Осені
- жили та господарювали окремо. Вирішила мати Осінь відвідати кожного з них,
побачити, як вони поживають.
Спочатку заглянула в господарство старшого сина Вересня. Там вона
побачила свого сина лагідного, веселого, багатого, щедрого.
Задоволена матуся вирушила далі в гості до середнього сина.
Жовтень зустрів її різнобарвністю кольорів, золоті килими постелив матері під
ноги. Але йому ніколи було й поговорити зі старенькою, весь час малює син, усе
в роботі.
Помандрувала Осінь у гості до Листопада, найменшого сина. А він
струшує сердито листя з дерев, лякає пташок. Матуся за це розсердилась на сина,
повернулася, стомлена, додому й заснула міцним сном.
<span>А коли прийшла її пора, то вона прокинулась і повернулась до
рідного краю.</span>