Какой характер у слона? У девочки( забыла как её там)? Какие у них складываются взаимоотношения? Почему девочка выздоровела?
После пережитого Ася с Гагиным уплыли в Великобританию. На корабле девушка познакомилась с молодым англичанином по имени Алекс. Весь путь они держались вместе. Между Алексом и Асей возникала заметная взаимная симпатия, которую они выражали через случайные прикосновения, взгляды, опьяняющие разум и множество других мелочей. И с каждой такой незначительной частичкой внимания пара будто становилась всё роднее и роднее. Казалось, они знают друг друга вот уже сто лет. Ася даже позволила себе забыть о Н.Н. и их мимолетной, но такой впечатляющей духовной близости, называемой любовью. Весь день и всю ночь команда развлекалась на корабле, строила планы на будущее и обсуждала все радости и печали, падения и взлеты минувших дней. Наконец таки они прибыли к берегу Великобритании. Алекс предложил новым друзьям пожить некоторое время у него, на что Ася с радостью согласилась. Но Гагину не нравился такой поворот событий. Он хотел устроить личную жизнь, в которой ему не пришлось бы целыми днями ухаживать и следить за Асей. Хоть он и любил её, всё же девица доставляла брату немало хлопот, не давших Гагину спокойно наслаждаться юностью. Поэтому было принято решение, что Ася уезжает жить к Алексу, а Гагин отправляется в дальнее путешествие в поисках своей любви.
После двух совместных лет жизни молодая пара решает устроить шикарную свадьбу. Народу было вилимо-не видимо. Великолепнейшие украшения придавали залам неописуемой красоты. Данное событие помнили еще долгое время.
Так и прожили Ася с Алексом все свои оставшиеся годы, в любви, заботе и верности друг другу.
Жил был молодец-удалец .Его уделали и он стал просто молодцом
Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає
про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не
надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим
величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю.
Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний.
Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не
можна порушувати. Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми
товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям,
намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився
без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не
загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є
людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед
голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов виборов перемогу,
перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим
битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив
проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних
вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс
шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов
воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини
й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити,
боротися й сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і
світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають
злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького
сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом
батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.
