Смысл жизни у каждыва свой .Для кого то это животные а для других людей карьера.Что такое смысл жизни это цель человека к который он идёт всю жизнь .Мой смысл жизни это семья забота о моих близких. Хочу что бы смысл жизни был у всех .
Сивою давниною віє зі сторінок повісті І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.
Осень это разноцветное и красивое время года. Когда листья деревьев становятся оранжевыми, желтыми, красными.Тогда бывает красиво красочно вокруг. Уже немного холоднеет.Первый день осени это день знаний .
<span>этим он хотел сказать что мы живём лишь в молодости потому что когда мы молоды мы мало думаем над тем что мы делаем мы сначала деоаем а потом думаем и совершаем отчаянные и опасные поступки но когда взрослеем то уже начинаем понимать и думать что мы делаем</span>
Нам очень мало известно о жизненном пути героя. Мцыри - это грузинский ребенок, который попал на Северном Кавказе в плен к русским. Его забрали с собой, но по дороге он заболел и попал на излечение к монахам. Когда ребенок начал понимать русский язык, его стали готовить к постригу. Большое значение Лермонтов придает внутреннему миру мальчика, его душе, что находит наиболее полное отражение в исповеди Мцыри перед старым монахом.
Мцыри - из горцев, которые свободолюбие впитывают с молоком матери. Скучные унылые монахи непонятны ему, они тоже не могут понять душу мальчика. Мцыри очень одинок, монастырь стал для него тюрьмой, темнецей, из которой не выбраться. Одиночество мальчика усиливается тем, что он не знает своей родины, родных:
... Я видел у других
Отчизну, дом, друзей, родных,
А у себя не находил
Не только милых душ - могил!
От своих предков, которых никогда не видел, мцыри унаследовал "могучий дух", смелость, выносливость и жажду свободы. Эти природные качества несовместимы с заточением в монастыре. Мцыри не выдерживает. Тоска по дому, по вольной жизни становится невыносимой:
Сначала бегал он от всех,
Бродил безмолвен, одинок,
Смотрел, вздыхая на восток,
Томим неясною тоской
По стороне своей родной.
Мцыри видел монахов, которые добровольно отказывались от полноценной жизни, от свободы и обрекали себя на безрадостное существование в монастыре, среди серых стен, унылых пейзажей и безликих людей. Мальчиком овладевает желание "узнать, для воли иль тюрьмы на этот свет родимся мы". Мцыри решает бежать и бежит темной грозовой ночью, когда никто из монахов не выходил и не мог его увидеть. Сама природа помогает мальчику совершить этот побег. Родство с ней юноша чувствует на воле. Недаром Лермонтов сравнивает его с бледным тепличным цветком, выросшим среди серых и угрюмых стен. Но наслаждаться свободой юноше пришлось всего только три дня. Заблудившись в непроходимом лесу, он вернулся к монастырю. За эти три дня, проведенные на воле, юноша понял, что все люди рождены свободными. В ответ на увещевания старого монаха звучит исповедь Мцыри. Он пытается рассказать, что сумрачные стены монастыря – это иллюзия жизни, настоящая жизнь может быть только на воле. Теперь, когда он это испытал, умирать совмем не страшно, единственно чего жаль, так это умирать молодым.
Меня могила не страшит:
Там, говорят, страданье спит
В холодной, вечной тишине;
Но с жизнью жаль расстаться мне.
Я молод, молод…
<span>Мцыри умирает потому, что не может жить в тюрьме, когда глотнул воздуха свободы. Поэтому он должен навсегда расстаться с мечтой о ней. В этом заключается основная идея поэмы. В уста Мцыри Лермонтов вложил свои заветные мысли и чувства. Он тоже рвался душой на свободу, мечтал о ней.</span>