Эпи́тет (от др.-греч. ἐπίθετον «приложенное») — определение при слове, влияющее на его выразительность, красоту произношения. Выражается преимущественно именем прилагательным, но также наречием («горячо любить»), именем существительным («веселья шум»), числительным («вторая жизнь»). Не имея в теории литературы определённого положения, название «эпитет» прилагается приблизительно к тем явлениям, которые в синтаксисе называются определением, в этимологии — прилагательным; но совпадение это только частичное
Ответ:синкретИЗМ-СОЧЕТАНИЕ РАЗНОРОДНЫХ ФИЛОСОФСКИХ НАЧАЛ В ОДНУ СИСТЕМУ БЕЗ ИХ ОБЪЕДИНЕНИЯ, ЧЕМ ОТЛИЧАЕТСЯ ОТ ЭКЛЕКТИЗМА. ШАМАНИЗМ-РАННЯЯ ФОРМА РЕЛИГИЙ, В ОСНОВАНИИ КОТОРОЙ ЛЕЖИТ ВЕРА В ОБЩЕНИЕ ШАМАНА С ДУХАМИ В СОСТОЯНИИ ТРАНСА. ЖЫРАУ-НАИБОЛЕЕ ДРЕВНИЙ ТИП НАРОДНОГО ПОЭТА И ПЕВЦА В КАЗАХСКОЙ ПОЭЗИИ. АЙТЫС-ИМПРОВИЗИРОВАННОЕ СОСТЯЗАНИЕ ДВУХ АКЫНОВ, ФОРМА УСТНОЙ НАРОДНОЙ ПЕСЕННОЙ ПОЭЗИИ. УМАЙ-ДРЕВНЕЙШЕЕ ЖЕНСКОЕ БОЖЕСТВО ТЮРКСКИХ И МОНГОЛЬСКИХ НАРОДОВ, ЗАНИМАЛО ВТОРОЕ ПОСЛЕ ТЕНГРИ. ТЕНГРИ-ВЕРХОВНОЕ БОЖЕСТВО НЕБА НОРОДОВ ЕВРАЗИИ ТЮРСКО МОНГОЛЬСКИХ ПРОИСХОЖДЕНИЯ
Объяснение:
В православии есть собрание текстов, своеобразная история. В ней пишется, что весь наш мир создал Бог. Сотворил наш мир, Создал его. Также он Сотворил или Создал человека.
Вам на выбор - разница видна на виде слева.
Пользовательского поиска
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за допомогою яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».