Човен, весло, вода - напевно, так
спать без задних ног значит спать очень крепко, не замечая никого
Правильно пишеться з ранку
Ткацтво — один із найдавніших і
найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно
належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й
народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.
Про наявність ткацького виробництва на східнослов'янських землях у
найдавніші часи свідчать археологічні знахідки періоду ранніх
неолітичних культур. Практична потреба людини у тканинах для вбрання,
оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в
домашніх умовах. Передумови розвитку ткацтва створювалися загальним
прогресом матеріальної і духовної культури народу, його
соціально-економічною еволюцією. На всіх етапах розвитку ткацтво
віддзеркалювало конкретні історичні, природно-географічні особливості,
характер господарської діяльності та культурно-естетичні запити
українського народу. <span />
Я живу майже в центрі міста. Правда, це не центр, яким його вважає більшість жителів, але дійсно географічний центр — так каже мій тато. І в цьому самому географічному центрі розташований наш невеликий будиночок із садом, таким само старим, як будинок. Усе в саду, як належить: дві яблуні, два вишневих дерева, одна груша, дві сливи і... одна величезна стара береза. Я не пам'ятаю жодного року, щоб хто-небудь із дорослих не заводив би розмови про те, що час її спиляти, зрубати тощо. І щоразу хтось із родини обов'язково заперечував, причому дуже гаряче. Коли я був зовсім маленький, то майже не звертав уваги на ці суперечки. Нарешті поцікавився: у чому ж річ? І бабуся розповіла мені історію "нефруктового" дерева в нашому саду. Виявляється, що майже весь рід наш починався з цієї берези. Ще прадід із прабабусею, будуючи дім, посадили три берези, що піднімалися так швидко, росли так красиво, що всі сусіди заздрили хазяям, хоча ще навіть жодного яблучка в саду не виросло. А під час війни дві берези загинули, обидві були поранені осколками снарядів, що неподалік розірвалися. Наша родина дуже переживала, тому що усі звикли вважати ці три берези символом благополуччя і щастя всіх, хто мешкав в цьому будинку. І ставилися особливо уважно до єдиної ще дуже красивої берези, яка залишилася. Але роки йшли, не стало моїх прадідів, постаріли бабуся з дідусем, і, на жаль, постаріла береза: почали всихати гілки, зараз вона виглядає якоюсь літньою і вже не прикрашає сад і двір. Але розстатися з березою поки що ми не наважуємося: раптом із нею піде все добре і гарне, що є в нашій родині.
