Федір Манайло, автор картини "Золота осінь", - народний художник України. Народися і жив на Закарпатті. Картини митця - це мальовнича візитна картка Карпат.
На цій картині зображена осінь. На пожовклій траві стоять сільські хатинки. На сонних берегах височіють білокорі берізки з золотавими кронами. Ліворуч - дерева вогненно-червоні, а праворуч ще зелені. Неподалік протікає тиха <span>річка. Позаду стоїть гора. Вона не мов зливається з небом. Така погода дає відчуття спокою. Хочеться просто милуватися краєвидом з картини і спострерігати за красою життя. </span>
Жили-були дві сестри: Літо і Осінь. Літо те й робило, що працювало й працювало. Підійшла до неї Осінь та й каже:
-Піди відпочинь, я тут трошки погосподарюю.
Літо пішло відпочивати, а Осінь почала розфарбовувати листя й закривати квітки.
День закінчився і кожен думає : « А що буде завтра?». У всіх свої плани на день, на тиждень, на місяць. І кожен чітко знає ,чого він хоче від наступного дня, але ці плани можуть не здійснитись. Є різні причини на це : комусь не вистачило часу, хтось захворів, але рано чи пізно деякі плани відновлюються і здійснюються.Я чітко знаю, чого хочу від життя. Ніхто не задумувався над тим, що буде через століття з нашою країною. Напевне, хтось і замислювався, але недовго. Мене це хвилює щодня, кожну годину, кожну хвилину, тому що я хочу, щоб і мої діти, внуки жили в освіченій, мирній, всемогутній країні, яка ні від кого не залежить, вона все може сама, щоб кожен громадянин жив не турбуючись, що завтра може бути війна або кінець світу. Багато хто хоче бути дизайнером, мільйонером, бізнесменом, а я хочу бути просто вчителькою початкових класів. Для чого? Щоб виховувати в дітях змалку любов до своєї країни, до людей, для того, щоб випускаючи їх зі школи, я знала, що кожен принесе в цю країну частинку добра.Так боляче, коли знаєш скільки бездомних людей, тварин і всім хочеться допомогти, але на сьогоднішній день наші люди жорстокі, бачачи все це, проходять мимо, не задумуючись, що на їхньому місці може бути кожний. Так хочеться, щоб в нашій країні не було людей , які потребують житло.<span>Майбутнє своє та своєї країни я бачу щасливе, життєрадісне, щоб всі люди були задоволені життям. Хочеться, щоб наша країна процвітала. Маю надію, що всі наші мрії здійсняться. Нехай всі наші бажання стануть реальністю.</span>
І ось одного дня прийшли до лісу діти .Вони побачили дивовижну квітку.Зачаровані її красою,вони довго не відходили від неї.Захотілося їм зірвати квітку і понести додому.А в цей час летить над квітками бджілка.Чує,що десь далеко-далеко дзвенить тривожно дзвіночок.Летить бджілка на звук дзвіночка.Прилетіла і побачила ,що конвалії загрожує небезпека.Вона швидко залізла до дзвіночка і грізно задзижчала.Злякалися діти і не зірвали конвалію.З тих пір бджілка подружилася з конвалією
