Первый этап централизаци и (начало XIV в. - 1389 г. ) стал временем борьбы Московского и Тверского княжеств за лидерство в «собирании земель» . Эта борьба велась в условиях активного вмешательства в нее ханов Золотой Орды, которые давали русским князьям «ярлык» на право занятия великокняжеского владимирского престола. Первым титул великого князя всея Руси принял Михаил Ярославич Тверской, который в начале XIV в. пытался подчинить себе оба Новгорода - Великий и Нижний, Кострому, Переяславль. Глава Московского княжества - Иван I Калита (внук Александра Невского) - в борьбе за этот титул воспользовался антиордынским восстанием в Твери 1327 г. При подавлении восстания он выступил пособником хана и в награду за это получил ярлык на великое княжение владимирское и право сбора дани со всех русских земель для Золотой Орды. Это обеспечило казну Ивана Калиты дополнительными средствами и позволило ему расширить территорию Московского княжества с помощью покупки ряда земель. Временное прекращение ордынских набегов способствовало дальнейшему подъему экономики.
Целенаправленная и гибкая политика Ивана Калиты позволила ему заручиться поддержкой церкви. В 1325 г. в Москву из Владимира переехал митрополит, и Москва стала новым церковным центром Руси. Под власть Ивана Калиты перешла основная часть великого княжества Владимирского, и его столица была перенесена из Владимира в Москву.
<span>Ярлык на Владимирское княжение получил в Орде сын Ивана Калиты - Иван II Красный, а позже - его внук Дмитрий Иванович Донской. Расширение границ Московского княжества, которое велось в постоянной борьбе с другими князьями (рязанским, нижегородским, тверским) , позволило упрочить его внутреннее положение. Это сделало возможным достижение первых военных успехов в борьбе с Ордой, которая переживала двадцатилетний период усобиц. В 1378 г. войска Дмитрия Ивановича нанесли поражение ордынским войскам на реке Воже. С конца 70-х годов авторитет Московского княжества усилился, так как оно стало и центром борьбы с Ордой, что закрепило его превосходство над Тверью. Князю Дмитрию в результате военного похода на Тверь удалось добиться капитуляции тверского князя, его отказа от претензий на великое княжение владимирское, признания главенства московского князя.</span>
<span>У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Це було продовженням, але на вищому рівні, епічних давньоруських традицій (билин). Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних і п'ятибанних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець". Вікнам і дверям надавали характерної шестикутної форми. В XIV-XV ст. в містах. Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського. Деякі церкви, особливо ті, що стояли поза межами укріплень, у неспокійну добу постійної татарської загрози, феодальних усобиць і війн брали на себе функції фортець (на мал. - церква-твердиня у Сутківцях на Поділлі, 1476). У вигляді фортець часто будувалися й православні монастирі, такі як Дерманський, Уневський, Межирічанський та ін.). Готичний стиль поширюється в Галичині у XIV ст. Найбільшими будівлями цього стилю були католицькі костели у Львові (кінець XIV-XV ст.) та Перемишлі (XV ст.). Образотворче мистецтво у цей період досягло значних вершин. Польські королі XIV-XV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме "руським" майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви, пов'язані з раннім Ренесансом, хоча в цілому пам'ятки монументального фрескового живопису XIV - середини XVI ст. присвячені виключно релігійній тематиці (див. на мал. фрагмент фрески "Христос на суді перед Кайафою" з каплиці Чесного хреста в тогочасній столиці Польського королівства Кракові роботи невідомих галицьких майстрів, 1470). До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції "Різдва Христового" й "Успіння Богородиці" (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (XIV-XV ст.). Продовженням і розвитком давньоруської культури було літописання. До найзначніших літописів тієї доби слід віднести "Короткий Київський літопис" XIV-XVI ст. і так звані "литовські" або "західноруські" літописи. стотний вплив на початок українського книгодрукування справило виникнення наприкінці XV ст. східнослов'янського кириличного друкарства у Кракові та Чорногорії. Так, у 1483-1491 р. у друкарні Швайпольта Фіоля в КракЬві кириличним шрифтом були надруковані церковні книги "Часословець", "Псалтир", "Постова Тріодь" і "Квітна Тріодь".Найвидатнішою пам'яткою української літератури такого роду є вже згадуване "Пересопницьке Євангеліє</span>
К какому?!)))))))))))Можно фото))))
