Ледь-ледь збиралося на досвіт і мати вмившись зодягали чисту сорочку, підв'язувались вишитим фартухом і вилазили на лежанку. Крізь просоння чув їх лагідну приповіту, ось і зійшов святець, аж віко підпер. Невдовзі досвяткове помешкання освітлювалось живими зайчиками.
Піч гоготіла, коли полум' я лизало своїм язиком челюсті. Доки варилося снідання мати містила тісто. Неньчинні обіруччя раз по раз занурювались в діжу от чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалось, крутішало. Коли воно ставало в' язким як гума, і вже важко було працювати руками, мати припиняли роботу.
-Вставайте, хлопці. - наказувала нам. - Поїсте і розходьтесь, бо буду хліб вимішувати.
Поснідавши, тато йшов на роботу, а я біг у кінець городу, щоб зірвати капустяних листків. На ліжкові уже лежав рушник. Мати була вся в роботі. Легкими рухами її руки витягувати опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й перекидували з однієї долоні в другу, формували наче Фоми сонця хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник, та так вправно, що я не встигав надивитись. Доки мені мати викочували найменшу паляничку, я біг за лопатою і приставляв її до печі, розіславши капустяний листок поверх ясиневого язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хліб ну.
Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши, декілька проштриків виделкою мати шугнули лопату з хлібиною, а потім другу, третю до печі.
А поки я бігав по дворі, мати виставила холонути усі хлібини, і я не міг нанюхатись цього запаху, запаху теплого хліба.
І. А. Бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. Ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. Для Буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. Для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. Піднімаючи любов, Бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? Щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.
Історію трагічної любові повідав Бунін в оповіданні “Сонячний удар”. Випадкове знайомство на пароплаві. Звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. Але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “На мене точне затьмарення знайшло… Або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. Провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. Коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. І знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.
Суфіксальний спосіб творення
<span>люстра 6 букв 6 зв
</span><span>в*ється 6 букв, 6 зв
</span><span>двадцять 8 букв 7 зв</span>
Від слова "степовий" ступінь порівняння не утворюється.