<span>1. Слова і словосполучення, що виражають упевненість, достовірність того, про що говориться в реченні: безумовно, безперечно, без сумніву, очевидно, дійсно, справді, звичайно, правда, певна річ: Кожному, звичайно, приємно, коли в кімнаті стоять квіти.</span><span>2. Слова і словосполучення, що виражають непевність, припущення, гаданість повідомлюваного в реченні: мабуть, може, може бути, здається, як видно, вочевидь:</span><span>Молоденькі гіллясті берізки, може, тільки вночі покрились листям (Ю. Збанацький).</span><span><span>3. Слова і словосполучення, що виражають радість, задоволення, незадоволення, співчуття, жаль, здивування: на жаль, шкода, на радість, на щастя, на сором, дивна річ, як на біду, як навмисне: Населення, на диво, зустріло нас привітно (Я. </span>Баш).</span><span>4. Слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваної думки з попередньою, на послідовність викладу: по-перше, по-друге, нарешті, інакше кажучи, наприклад, однак, навпаки, таким чином, значить, отже, словом: Тільки в середині червня роботи, нарешті, були завершені.</span><span>5. Слова і словосполучення, що вказують на джерело повідомлення: з точки зору, на мій погляд, на думку, за повідомленням, як кажуть, як відомо, як зазначено, по-моєму, по-твоєму, по-вашому: Сміх, кажуть, віку додає (Ю. Збанацький).</span><span>6. Слова і словосполучення, які вживаються для того, щоб активізувати увагу слухача або читача: знаєте, вірите, уявіть собі, зверніть увагу, зрозумійте: Але доля звела нас дуже близько і,повірте, здружила (Ю. Збанацький).</span><span>Вставні речення<span> здебільшого виражають ті самі значення, що й вставні слова і словосполучення.</span></span><span>Вставними можуть бути речення означено-особові (це добре знаю, думаю, як бачите, дозволю собі сказати, нагадаю ще раз), неозначено-особові (як про це кажуть, як про це думають), безособові (нам думається, треба сказати).</span>Вставні слова, словосполучення і речення найчастіше відокремлюються комами:<span>Справді<span>, хвилин за десять у сусідній кімнаті почулися голоси (С. Журахович); Перші олімпійські ігри, за народними переказами, відбулися 776 року до нашої ери.</span></span>Вставні слова і речення, що виражають додаткові повідомлення чи побіжні зауваження, виділяються дужками або, рідше, тире. Стоять вони або в середині речення, або в кінці:<span>У всьому світі (не секрет!) зростає наш авторитет (С. Олійник); Пишу листа із Кабарди (тобі земля ця невідома) (М. Нагнибіда); Ще недавно у віконце кожен день дивилось сонце, а тепер — пора настала — хуртовина загуляла (Янка Купала).</span>
У творі Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених" йдеться про життя Івана Федорова, друкаря "книжок перед тим небачених", як було потім написано на його могильній плиті.
Диякон Іван Федоров почув від Максима Грека - старця, що жив у монастирі, фразу: "Книги — це ріки, що напувають всесвіт". Максим Грек розповів Івану про свою молодість, навчання в Італії і знайомство з видатним друкарем. Іван Федоров вирішив присвятити своє життя друкуванню книжок.
Друкарство - складна справа, і Іван Федоров багато працював. Він очолював "печатний дім", відкритий царем. У 1564 році Федоров представляє царю "Апостол" - першу друковану книгу. У часи опричини Федоров з помічником і сином втікає до Литви. Там вони починають друкувати книги, наприклад, там вийшло "Учительне євангеліє". Потім Федоров вирішує продовжувати справу свого життя у Львові. Іван Федоров - у Львові його звали Москвитін - з сином стають першими друкарями у місті. В 1574 році виходить перший друкований буквар для дітей.
Князь Костянтин Острозький запрошує друкаря до себе. Федоров приймає пропозицію. Незабаром друкує повний текст Біблії. Потім Федоров повертається до Львова і знов працює там. Він хворіє і втрачає майно. 5 грудня 1583 року Іван Федоров помирає у злиднях. Його поховали у Львові написали і на могильній плиті: "Воскресіння із мертвих чекаю. Друкар книг, перед тим небачених. Іван Федорович, друкар Москвитін…"