Н. в. Тисяча чотириста дев"яносто дев"ять.
Р. в. Тисячу чотириста дев"яносто дев"ять
Д. в. Тисячi чотириста дев"яносто дев"ять
О. в. Тисячою чотириста дев"яносто дев"ять
Зн. в. Тисячу чотириста дев"яносто дев"ять
М. в. Тисячi чотириста дев"яносто дев"ять
"-это апостроф
Если, что я отличница
Пожалуйста дай мне баллы!
Спасибо зарание
Сім’я Голованчиків любила обідати на свіжому повітрі, у дворі, за одним столом. Двір у них був розкішний: увесь заріс кропивою, лопухом, високим, більшим за коноплі, чорнобилем, курячою сліпотою, веселим колючим татарником. Цілий ліс стояв у дворі, а посеред того глухого лісу батько викошував на літо маленьку латку-галявинку, щоб збирати було куди дітей, та діти й так розлазилися, губилися в лопухах та під темною й дурноп’янкою бугилою, і догукатися малих бісенят часто не можна було до самої ночі.
На викошеній галявинці стояв у них стіл на одній нозі, на вербовому стовпчику, який прогнив біля землі і хитався. Це був і не стіл, а збита з дошок стільниця. На ній весело товклися вдень горобці, залишаючи за собою біленькі квіточки посліду. Лавки навкруг столу давно попадали, і, щоб на них сидіти, кожного разу діти-голованчики підмощували під них цеглу.
От сімейка всілася обідати. Половину місця за столом займала мати. Звали матір Оляна, Оляна Омелянівна, і була вона біла, пухка, уся розпливалася од пишного тіла. Світилася вона за столом, як тепла, обкупана сонцем хмара над лугом, хмара-паляниця, хмара-лебідка. А як світились її руки з ямочками, а її рум’янці на всю щоку!
Батько Голованчиків, просто Голованчик, сидів проти неї, немов сухий пеньок на дорозі. Він був дрібнуватий від роду, сухоплечий, нервовий, увесь порослий якоюсь наїжаченою темно-рудою щетиною.
<span>Коли вони вдвох, Оляна і Голованчик, виходили на вулицю, сусіди не раз лукаво переморгувалися, виглядали з дворів. Усім кортіло подивитися на цю показну пару. Пливла над землею дорідна Оляна, а коло неї, ледве дістаючи їй до плеча, швиденько тупав Голованчик, щось говорив їй, розтлумачував і тут же блискав прудкими в’їдливими очима у двори, на сусідів. «Ач! – стиха побуркував жінці. – Виглядають! Цирк їм тут!»</span>
Не треба сліз, не хмур, кохана, брови й не схиляй лице своє сумне (Б, А). Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости? (Б, А). Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою (Г, А). Крім запорожчан, набилося, звичайно, багато і місцевих (Г, В). Розплющивши очі, Леонід побачив над собою каламутне небо (Г). Бійці, здебільшого вусаті статечні чоловіки, зриваються на ноги, нагледівши офіцерів, і завмирають у готовності (Г). Там, кажуть, з гір усю країну видно (В).
Народна пісня - це засіб вираження і передачі духу того, чи іншого народу. У кожного вони відрізняються своїми індивідуальними рисами, які відображають і традиції, і культуру. Російські народні пісні чуємо ми і досі. Мало хто не знає найпоширеніші з них. Та й як не знати спадщину свого народу? Особливо, коли воно так багато. Багато пісень склав наш народ. Передавалися вони протягом століть з вуст в уста, від батьків до дітей. Так і дожили вони до наших днів, змінюючись і вдосконалюючись. Різноманітні напрямки і призначення російських народних пісень. Майже кожна подія відзначено ними. Різних часів року і різним трудовим дії присвячувалися вони. І зрозуміло: адже з піснею веселіше працювати! Майже кожному народному святу, події є відповідні. Грала чи весілля, народжувалося чи дитя, - народ складав пісню на честь цього. Відбувалися важливі для країни і народу події - знову в пам'ять про них складалася пісня, передаючи значимість їх і ставлення до них людей. І присвячувалися вони, як і тягот простого народу, так і радісним змін в їхньому житті. Чимало складено піснею, що прославляють народних героїв. До них можна віднести і билини, які зараз сприймаємо ми більше як казки. Вірніше, це - оповіді, перекази старовини глибокої. Вони теж складалися протягом багатьох століть. А виконувалися колись вони саме як пісні. Безліч зберігається в коморах народної пам'яті і різних примовок, потешек. Їх теж можна віднести до пісень. Їх здавна застосовували люди для того, щоб щось пояснити, донести до дитини, або ж просто розважити його. А щоб привернути його увагу, вимовлялися вони співуче. А скільки народних колискових пісень дожило до нашого часу! І, вони і тепер звучать з вуст багатьох матерів. І, звичайно ж, до сих пір користуються популярністю і популярністю ліричні народні пісні. Вони розповідають про почуття людини, про переживання. Їх дуже багато. Народна пісня - це багата спадщина. Який сам народ - такі і його пісні. А якщо вони мелодійні і різноманітні - значить, і народ багатий культурно та духовно!
==============================================================
Народні пісні є чудовим свідченням величезного таланту людей, які проживають на певній території. Вони відображають історичні події, вміст легенд і казок. Таке творчість містить величезну внутрішню силу, властиву громадянам держави, які їх склали.
Подібні твори не вміють віку і користуються величезною популярністю. Їх виконують зі сцени під час великих свят і затягують в фіналі посиденьок за столом у вузькому колі близьких родичів. У кожній мелодії таїться нерозумна сила гордого народу, боротьба за свободу і незалежність, людське горе і печаль, віра в казку і надія на краще майбутнє. Слова народних пісень рідко потрібно вчити напам'ять: їх знають всі, від малого до великого практично з самого народження.
===============================================================