<span>Протягом свого історичного розвитку український народ переживав безліч трагічних і драматичних періодів. Та, незважаючи на це, він ніколи не впадав у відчай, «не плакав», а перемагав, знаходив у собі внутрішні сили виживати й творити добро. Мені здається, що неабияку роль у цьому відіграло, передусім, надзвичайне вміння українців жартувати, сміятися. Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!). Істинно девізом нашого народу могли б стати слова: «Треба сміятися, щоб не плакати!»</span>
радіти,радіє,радісний,радів,радівши,радію.
Учений та троє учнів - усі є розумними людьми.
Твiр опис
село веселе,будинок зелений,дах зелений,будинок фiалковий,поштова скринька фiалкова,будинок червоний,останнiй будинок,будинок жовтий.
Є
на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає... чим, як ви думаєте,
діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу
пір'їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє
крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів. Лунає
тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній
водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету. Та
ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й
упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір'їнки
немає. Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір'їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір'їнка заспівала. Почув Стрепет спів своєї пір'їнки, прилетів до хлопчика й просить: — Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні. Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір'їнку. <span>Багато
років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто
він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір'їнка.
Нещасливий той, у кого такої пір'їнки немає ».</span>